Оплати "зусиль" народних депутатів України
- 16.11.10, 19:55
Проблема справедливого розподілу прибутків стояла перед людством у всі часи. Але роки йдуть, а ситуація не міняється. І річ навіть не в тому, що багаті не квапляться ділитися з бідними. Просто у всих різне розуміння "справедливого розподілу".
Опитування проведений Центром Разумкова нинішнього літа, показав, що кожному шостому українцеві (17,4%) не вистачає грошей навіть на купівлю необхідних продуктів, а 39,4% опитаних українців призналися що їх прибутків вистачає лише на продукти і придбання найнеобхідніших недорогих речей.
Останніми днями в Україні набула розголосу справа про подолання Верховною Радою України вето Президента України на Закон України „Про внесення змін до статті 20 Закону України „Про статус народного депутата України”. Суть справи полягає в тому, що 4 квітня 2006 р. парламент України під головуванням спікера В.Литвина прийняв Закон, згідно з яким передбачається надати всім колишнім народним депутатам України право на зарахування у резерв кадрів Головного управління державної служби України та отримання матеріальної допомоги у випадку втрати роботи після закінчення строку повноважень народного депутата. Оскільки перше голосування за законопроект не змогло подолати бар’єр у триста голосів, спікер В.Литвин поставив законопроект на голосування вдруге. В результаті, із зареєстрованих 370 депутатів за Закон проголосувало 307 народних обранців.
Володимир Литвин як ніхто в політиці страждає частими нападами любові до українського народу.
Запонки спікера ("Breguet" з білого золота) коштують мінімум $4300. Такий елемент одягу можуть собі дозволити далеко не всі бізнесмени, і вже точно - не "бідний" український політик, що живе на одну зарплату.
А тим часом бідному Литвину дали 50% знижки на оплату комунальних послуг, газу, електроенергії і телефону . Судячи по запонках Литвина за 4300 доларів, бюджетні пільги знайшли саме ту людину, яка їх найбільше потребувала.
Якщо відкинути зайві юридичні формальності, то суть справи полягає в тому, що відтепер кожен колишній народний депутат має право до досягнення ним пенсійного віку одержувати з бюджету компенсаційні щомісячні виплати у розмірі приблизно 2 тисяч доларів США. В реаліях українського сьогодення це означає, що безробітний парламентарій здобув собі право одержувати щомісяця приблизно 4 стипендії дійсного члена Національної академії наук України, або приблизно 6 зарплат професора українського університету IY (вищої) категорії, або 12-13 зарплат лікаря вищої категорії, або приблизно 20 зарплат шкільного вчителя вищої категорії...
Є привід згадати також і про актуальні зарплати народних обранців. Так, згідно з частиною 2 статті 33 Закону України „Про статус народного депутата України”, „народний депутат в питаннях матеріального і соціально-побутового забезпечення прирівнюється до членів Кабінету Міністрів України”. Це, в свою чергу, означає, що місячна зарплата діючого народного депутата дорівнює приблизно 4 тисячам доларів США. Тобто один діючий депутат коштує бюджету України як вісім діючих академіків, або 12 професорів, або 26 лікарів-хірургів, або 40 вчителів середніх шкіл. Пенсія ж народного депутата, за Законом, коливається в межах 80-90% від діючої на момент виплати зарплати народного депутата.
Заступник глави Адміністрації президента Ганна Герман має годинник з діамантами, вартістю 58 тисяч доларівХронограф заступниці президентської Адміністрції виготовлений з білого золота, належить до колекції "Master square". Цю модель важко знайти в Інтернет-магазинах. Зазвичай там пропонують скромніші моделі цієї серії - за 30-40 тисяч доларів.
В одному з бутіків Києва, де працює "Franck Muller", модель, аналогічна тій, що носить Герман, коштує 466 тисяч гривень (58 тисяч доларів).
В той же час з декларації про доходи Герман випливає, що у 2009 році вона заробила 235 тисяч гривень, а половину цієї суми (118 тисяч) їй довелось викласти за договорами позики. Раніше Герман розповідала, що сплачує великий кредит за свою скромну "сільську хату"
На 1 жовтня розмір мінімальної пенсії підвищений з 558,2 гривні до 723 гривен (близько 90 $ ), а середній розмір пенсії на 1 жовтня складає 1 123 гривні ( близ. 140 $).
Крім того, „Верховна Рада України забезпечує колишньому народному депутату безпосередньо після закінчення строку його повноважень, на період його працевлаштування, виплату матеріальної допомоги у розмірі заробітної плати з урахуванням всіх доплат та надбавок, які отримують працюючі народні депутати, але не більше одного року” (частина 5 статті 20 Закону). А в „разі виходу на пенсію народному депутату виплачується грошова допомога в розмірі 12 місячних посадових окладів працюючого народного депутата за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України” (пункт 2 частини 12 статті 20 Закону). Отож, після закінчення терміну повноважень депутат має одержати ще й „МАТЕРІАЛЬНУ” (гроші на період працевлаштування), а перед виходом на пенсію – „грошову” (гроші для пом’якшення виходу на пенсію) "ДОПОМОГУ", кожна з яких дорівнює його річній (48 тисяч доларів) зарплаті.
Якщо вдатися до нескладної арифметики, то за п’ять років перебування народного депутата на посаді він одержить через зарплату приблизно 240 тисяч доларів США, до яких слід додати ще „матеріальну” та „грошову” допомогу, яка дорівнює приблизно 96 тисячам доларів США. Про компенсаційні виплати, що нині обговорюються у ЗМІ, та пенсію наразі говорити не будемо. Таким чином, фактична зарплата народного депутата за п’ять років його перебування на посаді становить приблизно 336 тисяч доларів США
Всі також знають, що „народний депутат, незалежно від місця постійного проживання, за його бажанням має право на отримання одноразової грошової компенсації витрат для створення належних житлових умов (грошова компенсація), або на строк його повноважень службового жилого приміщення, або жилого приміщення для постійного проживання” (частина 1 статті 35 Закону). Оскільки одружений депутат має право на додаткову окрему кімнату, мінімальна сума компенсації (в умовах ринку житла в Києві) становитиме не менш як 120-150 тисяч доларів США. Отож разом всі виплати дорівнюють приблизно півмільйону доларів США. З огляду на зазначені суми, можна зрозуміти викривлені обличчя молодих українських „растіньяків”, яким не поталанило увійти цього разу до парламентського депутатського корпусу.
Однак більше інших на закупівлю парку дорогих машин витратять підлеглі міністра внутрішніх справ Анатолія Могилева. На початку липня міністерство оголосило про проведення тендеру на закупівлю чотирьох автомобілів Mercedes Е350, чотирьох автомобілів Audi А6 і 12 машин Toyota Camry. Тільки чотири німецьких Mercedes обійдуться державному бюджету більш ніж в 2 млн. грн. Вартість Audi А6 коливається від 35 тис. до 73 тис. євро.
Доцільність купівлі для правоохоронних органів автомобілів такого класу зрозуміти складно. І на заході, і у нас автомобіль класу "Е" вважається машиною успішного бізнесмена або високооплачуваного спортсмена. Часто - політика. А машина Audi А6 - це лімузин купівлю якого навряд чи можна пояснити потребою в рутинній роботі міліційного співробітника.
ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ У 2011 році розмір прожиткового мінімуму буде збільшений з 888 гривен в 2010 році до 963 гривен, повідомив міністр праці і соціальної політики України Василь Надрага. Такий розмір прожиткового мінімуму буде "передбачений" в проекті бюджету наступного року над яким працює уряд, відмітив він.
Саме тут доречно спитати, яким чином все це співвідноситься із світовою практикою. На перший погляд, все виглядає ніби пристойно. Бо й на Заході гарантією незалежності депутатів вважається одержання ними солідної державної винагороди. Багато конституцій навіть мають про це відповідні статті (США, Іспанія, Німеччина ін.). Зокрема, Двадцять сьома поправка до Конституції США встановлює, що розмір парламентської винагороди не може бути збільшений конгресменами самими для себе. Тобто можливе збільшення виплат матиме чинність лише для наступного складу палат Конгресу. Типовою є також практика, коли розмір депутатської винагороди прирівнюється до посадових зарплат членів уряду (Австрія) або вищих державних службовців (Франція). Часто-густо такий розмір встановлюється на рівні 50-70% зарплати міністра. До того ж, він може залежати від ступеня реальної участі депутата в роботі парламенту (Франція), стажу депутатської діяльності або його зайнятості в парламентських комітетах (Австрія).
Однак це лише зовнішній бік справи. Внутрішній її бік полягає в тому, що зарплати депутатів парламенту на Заході дорівнюють зарплатам професорів престижних національних університетів. Якщо професор державного американського університету може одержувати приблизно 7-8 тисяч, а приватного – 8,5-10 тисяч доларів США на місяць, то це не дуже відрізняється від зарплати американського сенатора чи рядового конгресмена (приблизно 16 тисяч доларів на місяць). Відповідно, ректор державного університету в США має зарплату приблизно 25-26, а ректор приватного – 45-50 тисяч доларів на місяць, що не дуже поступається зарплаті президента США (приблизно 40 тисяч доларів на місяць). За словами датчанки Ганни Северинсен, її парламентська зарплата є не набагато більшою від заплати досвідченого учителя або журналіста в рідній країні. Загалом, зарплата депутата Європарламенту очевидно поступається зарплаті вправного нейрохірурга. В німецькому Бундестазі зарплата депутата є приблизно такою ж, як і зарплата університетського професора. Список можна продовжувати далі, проте краще вдатися до типової зарплатної „вилки”.
Вилка зарплат для всіх, хто працює в американських бюджетних (державних) установах приблизно дорівнює співвідношенню: 1:5. В Європі така ж вилка приблизно дорівнює співвідношенню: 1:4. Це означає, що зарплата рядового державного службовця в США не може бути меншою, ніж 25% зарплати міністра. Приблизно те ж саме маємо у Західній Європі, де в абсолютному вимірі державні зарплати, звичайно, поступаються зарплатам у США, але процентне співвідношення між зарплатами залишається приблизно на тому ж рівні.
Що ж стосується України, то у нас, за визнанням самих народних депутатів, вилка зарплат для людей, які одержують платню з державного бюджету, дорівнює співвідношенню: 1:40. Справді, звичайний український вчитель в державній школі має зарплату приблизно 100 доларів США на місяць, а народний депутат – 4 тисячі доларів. Ділимо друге на перше й одержуємо національну вилку: 1:40...
На хороших і дорогих машинах полюбляють їздити не лише залізничники. Як з'ясувалося, фінансова криза вже закінчилася і для Центру державного земельного кадастру. Так, 13 липня 2010 року Хмельницька філія відомствапридбала автомобіль Hyundai Santa Fе.
СПОЖИВЧИЙ КОШИК [ПОТРЕБИТЕЛЬСКАЯ КОРЗИНА] - - набір товарів, що харак-теризує типовий рівень і структуру місячно-го (річного) споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімаль-ного споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у діючих цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реаль-них рівнів споживання.
Отож, що потрібно сучасному (станом на 2010 р) українцю для "нормального виживання" ! :
10 грамів макаронів. Саме стільки повинен з'їдати в день середній українець, за законом про прожитковий мінімум. А ще -
пів'яйця,
5 грамів гречки,
і навіть фірмового українського продукту -сала - лише 5 грамів на день.
Документ ухвалили іще 2000-го року і вже 10 років споживчий кошик українця не переглядався (!). Серед інших продуктів - до кошику уряд поклав на день -
106 грамів хліба,
260 грамів картоплі,
24 грами ковбаси.
І нічого питного - ні чаю, ні, боронь, Боже,- кави.
Підсолодити життя із таким кошиком також не вдасться: жодних кондитерських виробів там не передбачено.
Тож, середній українець - не погладшає. .
Виділено у кошику місце і для одягу - зокрема, для жінок працездатного віку передбачається й спідниця - на 4 роки і одна сукня - на 5. Пальто носити доведеться носити ще довше - доки йому не випониться 8 років. А от брюки жінкам, на думку посадовців, не потрібні взагалі. І туфлі - лише на низькому підборі. Одна пара на 2 з половиною роки.
Зате закон дозволяє їх ремонтувати - двічі на рік.
Слід також додати, що в Західній Європі та США розмір зарплат вищих посадових осіб не є і не може бути закритим для зацікавленої громадськості.[1] В США це гарантує закон 1966 р. „Про свободу інформації” та, почасти, пізніше прийнятий закон про „Уряд в сонячному світлі” (1976 р.). В Західній Європі на сторожі відкритого доступу до подібних даних стоять рішення Європейської Комісії та Європейського суду з прав людини.
Навпаки, в Україні дізнатися з офіційних джерел про розмір зарплат, наприклад, суддів Конституційного або Верховного Суду України – марна праця. Навіть після Помаранчевої революції зарплата членам Кабінету Міністрів України підвищувалась в закритому (відповідний урядовий документ мав гриф обмеженого доступу) режимі.
Свого часу один із колишніх суддів Конституційного Суду України іронічно розповідав своїм колегам з латвійського Конституційного Суду про наших журналістів-невдах, які так і не спромоглися дізнатися в Конституційному Суді реальні розміри суддівських зарплат. Але глибша іронія ситуації полягала в тому, що: а) латвійські колеги не могли зрозуміти, чому це має бути таємницею; б) їх власна зарплата на той час перевищувала зарплату українських колег приблизно у п’ять разів; в) вони пишалися тим, що їм вдалося запобігти приватизації квартир в старих кварталах Риги вищими урядовцями (серед них був і Раймонд Паулс). Приклад показує, що й після розпаду СРСР український суддя несвідомо відтворював схему: два світи – дві системи.З того часу минуло майже десять років. Проте й досі зарплата судді Верховного або Конституційного Суду України залишається для вітчизняного журналіста таємницею. Подейкують, що нині вона сягає приблизно 10-11 тисяч доларів США на місяць. Коли конституційний суддя йде по завершенню „каденції” у відставку, то його відразу чекає не пенсія, а „державне утримання”, яке дорівнює 80% грошового утримання та інших видів грошового забезпечення діючого судді Конституційного Суду України (частина 2 статті 29 Закону України „Про Конституційний Суд України”). Фактично суддя такого рангу довічно житиме на утримання або пенсію, що становитимуть приблизно 10 тисяч доларів США на місяць.
Звісно, що рахувати гроші в чужих кишенях – не зовсім благородна справа. Так само неблагородним є навішування ярликів на українських народних обранців та інших вищих посадових осіб держави. Тим більше, що вони й самі про себе іноді критично говорять. Як зізнався один із моїх колег, який тепер на додачу до своїх професорських 450 доларів на місяць одержує ще 3,5 тисяч доларів депутатської пенсії, „я цього не робив своїми руками”. Виходить, це зробила Українська держава для своїх вірних і вдячних синів. В результаті, маємо в країни закономірну ситуацію, коли контраст між державою та громадянським суспільством не тільки не зникає, але й робиться ще гострішим. Мало сказати, що народні депутати поводять себе егоїстично. Гіршим є те, що насправді вони поводять себе по-зрадницьки. Свого часу В.Шамберлайн (W.Chamberline) писав в невеличкій роботі „Україна – поневолена нація” про те, що український народ перманентно зраджувала національна еліта. Проте В.Шамберлайн писав про те, що еліта зраджувала свій народ в час політичної несвободи, а тепер ми бачимо, що еліта продовжує морально зраджувати його в обставинах державного суверенітету.
Зрештою, те, що днями трапилося, можна було б проігнорувати.
Проте в черговий раз не можна не відмітити інфантильності українського національного парламентаризму. Дитячі інстинкти в політиці – це не недолік, а справжній ризик і загроза для народу. І українські громадяни можуть вже ближчим часом на собі це відчути. Порушивши всі можливі процедури й правила, потоптавшись на принципах власної Конституції, народні депутати під головуванням В.Литвина „переклепали” президентсько-парламентську Україну на Україну парламентсько-президентську.
Тепер цей нещасний механізм має рухати нас в Європу.
Висновок: Поки цивілізований світ через кризу шукає шляхи консолідації суспільства, тупорилі українські чиновники ведуть громадян України по «унікальному шляху» прямісінько до громадянської війни.
Коментарі
ZULU s
117.11.10, 17:58
Ну, поки що так...
Гість: modus vivendi
226.12.10, 19:11
какая европа?!....на дурака не нужен нож..ему с три короба навреш..и делай с ним что хош..как то так..
Гість: Railwayman
321.01.11, 19:24Відповідь на 2 від Гість: modus vivendi
В точку!
анонім
416.02.11, 06:21
До якої ще громадянської війни? Ти що? Не буде цього.
Rom@N_
516.02.11, 12:32Відповідь на 4 від анонім
Я не "що" , а ХТО !!!"Громадянської війна" це гіперболізація наслідків до яких може призвести сучасна
неадекватна політики уряду по відношенню до власного народу.Політика уряду ні з економічної точки зору (відсутність "середнього класу" ), ні з соціальної (влада забула про свої обіцянки пенсіонерам,ветеранам,чорнобильцям т.д.), ні з юридичної (у кого гроші та "зв'язки" той і "правий" аж ніяк не можна назвати політикою "соц. захисту" і "підвищення матеріального благополуччя" населення, а орієнтована на "поповнення бюджету країни стаханівськими темпами , і обов'язковим елементом даної політики є матеріальне збагачення "нар.депів" та наближеного до них кола !!!
Скоріш це заклик до рішучих дій (активного реагування)!