Профіль

Zzoryanka

Zzoryanka

Україна, Калуш

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Свіжі шпалери



Я хочу піти

  • 18.12.12, 01:48

Залишайся темною смугою "прошлого" в мені. "Пошлого"? Ні, минулого...

Скільки часу тобі потрібно,щоб зібрати свої манатки? Я виганяю тебе зі своєї голови, зі свого життя, а ти збираєшся так довго, неначе пришелепкувата дурепа, у якої речей десь три шафи. Занадто довго. Я не витримую. Я колись спалю те все. Але не зараз. Покищо я боюся, щоб і ти не згорів...

Я бачу, як ти вагаєшся у своїх рішеннях, як ти не можеш обрати між двома варіантами.У ці хвилини мені ввижається ніж. Ним я розділюю тебе на дві частини. І роздаю тебе тим варіантам. І відчуваю себе душею праведника у тілі грішника. Як у Гете : "...часть силы той, что творит лишь добро, всему желая зла..." Тільки в мене навпаки, я ж бажаю добра тим двом варіантам. Чи зла тобі? Я заплуталася. Я часто плутаюся через тебе...

Надворі дощ. Я хочу піти на вулицю, перебути той час, поки ти забираєшся з мого життя. Але чомусь усі мої зонтики ти спакував у свої чорні діряві сумки і хочеш забрати їх з собою. Ну і нехай. Нехай вони завжди будуть з тобою, як і завжди на тебе ллє дощ. Мені не треба,я йду так.

Але чомусь ти мене не відпускаєш. Досі боїшся за моє здоров"я. Це мене страшенно виводить з себе. Ти виводиш мене з себе. І завжди залишаєш мене під табличкою "ідіотка". Відійти від неї не можу, бо дощ.Зонтики в тебе. І страх,що я промокну теж у тебе.

Швидше забирай свої речі...Мені обридла ця табличка.Я хочу піти.

Насправді.

  • 15.12.12, 02:14

Зовнішні ознаки твого існування вбивають внутрішні ознаки мого"я". На питання, чи мене все влаштовує я за звичкою відповідаю "так". Воно не є щирим, однак і не є лицемірним. Щось посередині.

Наші життя завуальовані у всякі повинності, цінності, радості та інші -сті. І їх  сотні. Чи лише двісті...

Незалежно від твого зовнішнього вигляду твоя душа залишається вірною мені і десь інколи вночі кричить зсередини, що те, зроблене, було неправильним. Ти, щоб не чути її, закриваєш вуха і голосно розмовляєш з собою. Шизофренія? Або з нею. Однак, що це звучить тоді?

Якби це було століття десь ХІХ, ми б поділились на аристократку та її гувернантку. Найгірше для тебе те, що ти знаєш хто б ким був. Єдине, що невідомо, ким був би ти і якою б була твоя роль у тому далекому дев"ятнадцятому.

Можливо, при світлі ліхтарів невидно сонця. Однак темряви теж немає. Це щось схоже до двох сторін однієї медалі. Я завжди мріяла мати медаль однакову із двох сторін. Не дарували. Не відібрала...Може, її знайшла під більярдним столиком  та гувернантка. Вона ж іде моїми слідами. А я тоді любила грати у більярд...

Мені здавалося, що це не скінчиться ніколи. Однак, у тому й суть, що лише здавалося .А що насправді?

А насправді ти і гувернантка, а насправді я й аристократ...


На роздоріжжі

  • 04.06.12, 00:09
Метушилися. 

Не знали, куди йти. Вертали назад, залишаючи сліди напівдорозі. Каялися, що зблудили. Хотіли віднайти дорогу,повернути втрачене. Сподівались відкрити новий шлях.Як Колумб Америку.Не вдавалося. Пробували знову і знову.

Обезсилились. Впали у відчай. Писали руками на піску "HELP" і молились. Не всі. Хтось не знав англійської. Хтось перестав вірити в Бога. Наповнились розчаруванням. Читали в очах одні одних болюче визнання поразки. Від того їх пекло усередині.

Згуртувались,відчуваючи спільне горе.Стали одним цілим.Полюбили навіть.

Раптом віднайшли шлях.

Стерли "HELP" і перестали молитись.
Забули,що люблять.
Пішли тим шляхом,кожен сам по собі.

Лиш він стояв на роздоріжжі.Не міг зрозуміти, що краще:загальне горе чи самотнє щастя?

ВІН

  • 17.04.11, 00:41
Опущені руки.У прямому і переносному значенні.Самостійно я їх не підніму.Це для мене заважко. 

Хотілося б опинитися в ляльковому театрі.Там легко.Якийсь Дядько,сіпає за нитки-і ти рухаєшся.

Він може підняти мої руки.Для мене Він-Бог.У прямому і переносному...

Опущені очі.Чи то на небо ще рано дивитися,чи то щось дуже важке на віях давить-давить і 

помалу перемагає.Земля занадто швидко крутиться.Я не встигаю нічого зробити.Неначе мої рухи 

уповільнені.Так часто буває у снах.І там,куди ще зарано дивитися.

Бажання не реалізуються у вчинках.Повне відторгнення.Чи-то внутрішнє,чи зовнішнє.

Він не дає зрозуміти.Життя розтріскалося,неначе стукнутий ненароком стаканчик.

На ньому сотні шляхів.Деякі кусочки відламлюються.Я не можу їх повернути.

Вони падають,летять кудись.Боляче їх втрачати.Але Він вважає,що так правильно,що так має бути.

Я ніби не погоджуюся,але ніби й розумію,що право вирішувати у Нього є.Ну і нехай.Хай летять.

Треба довіряти Йому.Вчуся довіряти.

Невідомість...

  • 31.01.11, 18:42
Ніхто не знає,що буде завтра...Абсолютно ніхто...Навіть ті,котрі запевняють,що знають все.І це незнання породжує в людях найбільшу слабкість,породжує невпевненість,неспокій. 
Здається,все добре.Але приходить той рік,місяць,день,година,секунда-і все.А ніхто й не знав,ніхто й не сподівався.Час неможливо повернути.Ніхто не вміє.Абсолютно ніхто.І це ще один недолік...Хоча?!Можна дискутувати...
Цар Соломон мав перстень з написом :"Все минає".Коли усе у нього було чудово,він дивився на перстень і розумів,що цінувати треба кожну хвилину.Коли все було погано,він дивився на перстень і розумів,що все рано чи пізно закінчиться.Але не всі так живуть.Іноді події ламають нас.І справа,думаю,не в тому,що немає в нас такого персня,а в тому,що не вміємо так сприймати навколішній світ і все,що в ньому відбувається...Найстрашніше для мене-це незмінність,коли вже нічого не повернеш,коли хотілося б щось змінити,але неможливо.Все інше я ще якось можу пережити....

Про брехню

  • 31.01.11, 18:36
Ненавиджу,коли люди брешуть...Навіть про щось,здавалося б,незначне.Ненавиджу. 
Як казав доктор Хаус: "Всі брешуть..."Очевидно,слід погодитися.
Умовно брехню можна поділити на типи,я б виділила основні:те,у що віриш;те,у що важко повірити;те,у що не віриш,а як повіриш,то ти - ідіот!

Брехня,у яку віриш...По суті не знаю,що про неї сказати.Вона вже і не брехня для тебе,а для того,хто її городить вона -умовна правда.Люди брешуть з різною метою.Хоча,як на мене,мета ще ніколи не виправдовувала засоби.

Брехня,у яку важко повірити...Це якась розповідь,пояснення чи інша біліберда,яка не вкладається тобі в голові,але людина так впевнено і переконливо тобі розповідає,що ти починаєш вагатися.Рішення вірити чи ні ти приймаєш сам,проте залежить воно від майстерності брехуна.Зазвичай,відкидаючи здоровий глузд ми віримо.Віримо близьким людям.Бо чужі не брешуть нам,їм пофіг.

Те,у що не віриш,а як повіриш,то ти - ідіот! Про цей вид брехні і писати не хочеться.Нікому не потрібні дурні людські фантазії,виражені словами.Якщо повіриш-ти ідіот)))Цей висновок зробила сама!Але ж сама скільки разів виявлялася ідіоткою,що просто ппц...

Найгірше те,що брешуть,зазвичай,ті,від кого цього аж ніяк не чекаєш.Чужі люди тобі не брехатимуть!Чому?Та тому,що вони не зобов"язані тобі нічого розповідати і пояснювати.Брешуть тількі близькі...І від цього брехня стає удвічі болючішою.

Думаю,слід говорити правду,якою б вона не була.Тоді є шанс,не заплутатись у власній брехні і не сприйняти її за реальність,як це роблять деякі фантазери.Думаю вони не розмежовують,що є правдою,а що ні.Це їхній мінус.Це їхній подарунок за те,що розповсюджують всяку хрєнь.

Друзі

  • 24.10.10, 15:01

Іноді в голову приходять зовсім не ті думки.Так би мовити "не в тєму"

Люди.Їх у моєму житті дуже багато,мабуть,як і у всіх.)))

Проте близьких...Не дуже....Маю на увазі людей,які справді відповідають цьому статусу.

Згадую своїх однокласників.Ще два-три місяці тому могла кожного назвати своїм близьким другом.Зараз???Зараз не можу,за невеликим винятком.Всі - друзі,але не такі,як раніше.Зникло об"єднувальне середовище-школа,-і все.Це як розсипати з торбинки гудзики:всі ніби разом,але не поряд.У кожного "свои проблемы и все такое".Питання"Що нового?" заганяє в тупік.Це треба або десь так два дні підряд розповідати ,або тупо сказати :"та нічо такого"(що я здебільшого і роблю).

Друзі в універі.Є.Але не близькі.Ну може деякі.Ще замало часу минуло.А зрештою,після закінчення універу,напевне,знову згадаю про ситуацію з гудзиками)))))

Є "просто" друзі.Вони для мене завжди залишаються близькими.Може тому,що тут об"єднувальним середовищем є не школа чи універ,а просто життя в цілому.Ціную всіх цих людей,люблю.

Щодо братів і сестер.Частково близькі."Друг может быть ближе чем брат,но брат ето больше чем друг".Думаю,буде помилкою співвідносити друзів і рідних.

Щодо того,як після стосунків залишитися друзями.Це для мене взагалі окрема тема)Якщо проаналізувати мої теперішні стосунки з колишніми хлопцями,то можна зрозуміти,що залишилася "друзями" з небагатьма:з тими,кому сама це запропонувала)))ахаха,і то на рівні "Привет-привет,пока-пока".Інший "випадок",який мені запропонував дружбу, щез із мого життя,чому дуже рада)

Ну і ще багато   знайомих/незнайомих  ,які стануть/не стануть/    друзями,близькими чи не дуже...

Мій світ...

  • 05.06.10, 23:36

Де сонце у небі,

Де квіти рожеві,

Там крах моїх мрій та елюзій

Про чорний і мій,тільки мій матовий світ.

Той світ виринає у сні й наяву,

Тривожить і будить уяву мою.

Він просить залишитися в нім назавжди,

Сховатись від гніву й біди.

Немає там тіні,немає тебе,

Немає нікого,ніхто не прийде.

Так легко буває лише там,

Де ніколи не буде місця думкам.

Не знаю,чи йти,чи не йти.

Не знаю,що далі робити.

Ти йдеш?Залишайся тут назавжди.

А я вже сховалась від гніву й біди!!!

Те,"кто всегда рядом"

  • 20.01.10, 22:01
Есть люди,которые остаются с нами навсегда,не покидая ни на минуту.Мы их уже не видим,но очень хорошо чувствуем,что они рядом.Не все ето понимают.Ето очень сложно понять.Они, на самом деле,действительно рядом,они жывут в нашей памяти,в нашых мыслях,в нашых снах.И не важно то,что со временем мы забываем их голоса,их привычки,их любимые фразы,главное,что мы помним их качества,что ми чувствуем их рядом.И етого уже ничто не изменит.Разве,что когда-то окажемся рядом с ними и нам полегчает.Полегчает немного.Ведь теперь уже мы сами станем теми,"кто всегда рядом"... 

Хі хі

  • 03.01.10, 21:46
Я не сплю — я отдыхаю.
Я не ем — я восстанавливаю силы.
Я не пью — я дегустирую.
Я не флиртую — я оттачиваю мастерство общения
Я не играю в компьютерные игры — я размышляю над стратегией.
Я не кричу — я убедительно излагаю.
Я не ошибаюсь — я принимаю рискованные решения.
Я не опаздываю — меня задерживают важные дела.
Я не мямлю — я делюсь своими размышлениями.
Я не упрям — я последователен.
Я не забываю — я не засоряю свою память излишней информацией.
Я не лгу — я дипломат.
Я не боюсь — я поступаю предусмотрительно.
Я не люблю сплетен — я просто внимательно выслушиваю мнения.
Я не кривляюсь — я улыбаюсь без энтузиазма.
Я не беру взяток — я принимаю знаки благодарности.
Я не изменяю — я меняю обстановку.