Час усіх і усе розставляє на свої місця.Були люди,яких хотілося заманити у своє життя і не відпускати.Були люди,які самі хотіли "заманитися" у це життя,але їх так і не наважилися впустити (або не хотіли).Були такі,від котрих йшли,а згодом поверталися і вони радо приймали до себе назад.Це як в притчі про блудного сина.Не люблю цієї притчі.Не люблю невизначеність і тих,хто визначитися не може(або не хоче).В період чекання на того,хто пішов,часом можна прогавити того,хто прийшов.А потім думати про це постійно.І не знати,чи все правильно.Добре,що люди навчилися спихати все на долю.Це доля,і по всьому...А насправді?Нерішучість і небажання щось змінювати.Ось це і є доля в моєму розумінні.Крім того, ще існує проблема журавля і синиці.Хоча,з іншого боку,є і проблема непотрібності і журавля,і синиці.А вони є.І всі переконують,що треба вибрати.А вибирати взагалі не хочеться.Хочеться жити без тих всіх птахів.Спокійно.Читала десь,що чим більша кількість упущених шансів і можливостей,тим менше людина щаслива з того,що має.Тобто, не факт,що вийшло б,але факт,що не спробували.Це пригнічує.Кажуть,що любов-це взаємність.Кажуть,що любов-це журавель у небі.Кажуть,що любов-то синиця в руках.Кажу,що любов-це впевненість у правильності вибору.Ну і додаю:"у ні в чому не можна бути впевненим на 100%"...

Дибільні люди завжди залишатимуться дибільними.Може,то вони лише з мого погляду дибільні?Навряд.Їх зрозуміти можна лише в одному випадку,якщо стати таким же дибільним,як і вони.Оскільки такий варіант є неприпустимим через інші погляди на життя,це виключено.Отож дибільні залишаться для мене дибільними.
Хочу зауважити,що є особи,які обов'язково вкажуть мені на тавтологію і дадуть пораду використовувати займенники.Як жаль,що я нею не скористаюсь!Бо як дибільні є дибільними,то про які займенники йдеться?

Щось неважливе підноситься до рівня важливого.Абсолютизується немислиме.Цікаво буде через років 10-20 подивитися в очі.Чи буде там сором і усвідомлення вторинності,а чи застигне в них пиха,зневага,бажання вивищитися і підлабузництво?А може,з цими очима не доведеться зустрічатися?Або не захочеться...
Якщо зробити паузу,можуть засудити.Паузи в 3 хвилини неприпустимі.Усе неприпустимо.І зробити вдих теж не можна.Інші скажуть за тебе.А ти будеш дихати далі.Дихати не заважають.Ніби.

Тут могли б бути цитати.Але я не встигла їх знайти.Може,хтось за мене?Так,усі за мене.Давайте,хто швидше?Ну!!!!!

Весь мир только для тебя...
Почула це недавно в одній лірично-романтичній пісні. Закохані,звичайно ж,можуть перебільшувати, виділяти об'єкт своєї любові і все,що з ним пов'язано.Водночас мають здатність дивитися на все решту крізь зменшувальне скло.
Весь мир только для тебя...Як багато пафосу, і як мало правди.
По-моєму,краще звучать слова іншої пісні:
"Мене кумарить,марить,нудить від цих мануетів,тупих куплетів,тіпа кружатся планеты где-то,а час мина,немає грошей і на святого Валентина я своїй коханій - тюльпани в целофані"
Ось так.Весь світ лише для тебе.Але світом я не володію...

Краса мене як і раніше втомлює
забирає багато часу
нервів і думок

краса кричить : "ось то я є!",
не відходжу від каси
гроші збирає дідок


краса мучить  і мучить знов
убиває радості звуки
потрохи і  мене


краса  знебарвлює кров
кидає тягар у  руки
стає трохи зле

дивляться з інших орбіт
складають дифірамби
не знають істин

сказала,що краса врятує світ,
кричать: її нам би
як жити із цим?

Аморальні шлюшки
тобі легко даються,
як легко давалась у школі математика
чи ази хімії.

Твої руки як подушки
або лише ними здаються
тим,кому далека культурна тематика,
сфінкси і мумії.

Хворобливі штучки
вішаються-в'ються
навколо твого до них холодного тіла
і білих ніг.

Ненормальні сучки
за тебе десь б'ються,
а нормальним до тебе чомусь не
ма діла.
Ось й все,що ти зміг.

13.07.13

Ніскільки,нізащо,ніколи,ніде і ще
багато слів,що починаються на "ні",та
й,зрештою,саме слово ні.Насправді
прекрасні слова...Так однозначно
відповідають на усі питання.Але чомусь
при всій своїй прекрасності
вони,однак,приховують у собі значний
мінус.Все дуже просто насправді.Дуже
легко вимовити ці слова.Нелегко їх
почути.Шальки терезів хитаються.Все
урівноважилось би,якщо б це
вимовляла і чула водночас одна і та ж
людина.Але ж ні!Хтось говорить їх і
живе радісно,без всяких турбот,які б
могли виникнути,якби ці слова
залишилися невимовленими.Хтось чує
ці слова і живе з усіма турботами,яких
не було б,якби вони лишились
непочутими.Воістину прекрасні і святі
слова,двоїсті,як і все у цьому
світі...Амінь!

Тиснява...Якби з очей лилися сльози,то вони,мабуть,були б недоречні.Так буває,коли ілюзії розбиваються об призму реальності.Ніхто точно не скаже,як має бути правильно.Відповіді мусиш шукати сам.Для кожного свої цінності,тому не факт,що будеш сприйнятим.
Людям насправді наплювати на чужі проблеми.І це нормально,в принципі.Вистачає їм своїх.Люди люблять довго жалітися на життя,викладати на інших свої незадоволеності,з насолодою провокувати на співчуття.Люди вміють вдавати,що слухають,літаючи в широтах власних думок,перебуваючи десь на іншій хвилі.Люди вміло імітують співчуття і часто намагаються розрадити.Хоча,насправді це нікому не потрібно.

Ніхто не розуміє межі.Як позиціонує себе людина і як її оцінюють інші-цілком різні речі.Те,як сприймаєм себе самі і те,як сприймають інші-далеко не одне і те ж.У цьому ж і трагедія...

А люди все ж хочуть,щоб їх любили.Жаль,любити нема кому...

Чомусь сьогодні повірила в можливість щастя.Простого-таки,звичайного.Без зайвих слів чи порухів,яких вимагає закон з його суспільством,чи то суспільство з його законами.Ми самі для себе закони.І якщо я хочу бачити тебе сьогодні,то ніхто не заборонить мені це робити.А якщо уже завтра я ігноруватиму твої дзвінки,то це теж хай нікого не цікавить.Все між нами,і стосується лише нас.Це безмежно радує,бути вільними.
Добре,коли тебе сприймають як "тебе",і ти не мусиш вдавати щось чи когось,вдало чи не дуже.Добре,коли хочеш сказати "р" і кажеш "р",а не те сухе "ф",яке хочуть від тебе почути.Словом,добре,коли все добре,ПО-СПРАВЖНЬОМУ.Однак,щоб відчувати таку свободу,мусиш дарувати її у відповідь.І не слід відштовхуваати людину лише за те,що вона сказала "а",а ти хочеш у цю хвилину чути "б".Життя-це компроміс.І це важко.Хочеться бути собою і водночас вимагати від когось бути іншим.Це неправильно,і насамперед це варто зрозуміти.І якщо вчора я говорила тобі,що завтра ми обов'язково зустрінемось,а сьогодні не чую раптом твоїх дзвінків,то це означає,що я залишаюсь собою і не граю одну з блискучих ролей ідеальних дівчаток.Хто зна,можливо,завтра я сама тобі зателефоную...Хто зна,можливо,завтра ти не почуєш...Ми вільні...
Напевне,коли знаходиш саме ту людину,почуваєш себе вільним і робиш так,як хочеш.І твої вчинки нічого не псують,нікого не ображають і гармонійно вписуються у ваші життя.Тоді компроміс стає лише формальністю.Але це за умови,що людина саме та...
Поки що ми вільні.Покищо я не чую іноді дзвінків...

Місце сонця на небі.Хоча,іноді,хтось і хотів би бачити його поряд з собою.Але сонце-то сонце.Хочеш бути з ним-тоді давай на небо.По-іншому ніяк.Воно не опуститься...