Думки

Час усіх і усе розставляє на свої місця.Були люди,яких хотілося заманити у своє життя і не відпускати.Були люди,які самі хотіли "заманитися" у це життя,але їх так і не наважилися впустити (або не хотіли).Були такі,від котрих йшли,а згодом поверталися і вони радо приймали до себе назад.Це як в притчі про блудного сина.Не люблю цієї притчі.Не люблю невизначеність і тих,хто визначитися не може(або не хоче).В період чекання на того,хто пішов,часом можна прогавити того,хто прийшов.А потім думати про це постійно.І не знати,чи все правильно.Добре,що люди навчилися спихати все на долю.Це доля,і по всьому...А насправді?Нерішучість і небажання щось змінювати.Ось це і є доля в моєму розумінні.Крім того, ще існує проблема журавля і синиці.Хоча,з іншого боку,є і проблема непотрібності і журавля,і синиці.А вони є.І всі переконують,що треба вибрати.А вибирати взагалі не хочеться.Хочеться жити без тих всіх птахів.Спокійно.Читала десь,що чим більша кількість упущених шансів і можливостей,тим менше людина щаслива з того,що має.Тобто, не факт,що вийшло б,але факт,що не спробували.Це пригнічує.Кажуть,що любов-це взаємність.Кажуть,що любов-це журавель у небі.Кажуть,що любов-то синиця в руках.Кажу,що любов-це впевненість у правильності вибору.Ну і додаю:"у ні в чому не можна бути впевненим на 100%"...