З почутого...

Какие же мы, русские, свиньи, однако!

 Омськ. 1986 рік. Мій товариш, коллега, з яким я пліч-о-пліч два роки працював в Монголії і який аже кілька раз був у мене в гостях в Київі запросив мене з сином Максимом до себе в Омськ. Запрошення з вдячністю прийняли, приїхали

     Якось  зайшла у мене з сином розмова про річки, озера, моря, які мені довелось бачити і купатись в них. От Максим і запропонував:

   - А ходім, батьку, до Іртиша, скупаємося, щоб і я в Київі, в школі мав привід похвалитися: - В Сибіру був! В, Іртишу, там де Єрмака і Колчака втопили, купався!

Розумію, хоч і літо, а вода холоднюча, а йти таки треба, бо не будеш же синові радити, щоб друзям брехав... 

Прийшли, роздяглись, але до води дійти не змогли; пляж був всіяний битим склом, іржавими бляшанками, а на підошви ніг миттю налипли товстелезні "підошви" масного мулу. Купатися, навіть заради такої важливої мети, розхотілося. Повернулись ми на сухе, обшкребли так-сяк ноги об якусь дошку, вдяглися і стали розмірковувати над зміною "порядку денного". Коли бачимо наближається до нас кремезний дідуган, років під 80, збиваючи суковатим ціпком консервні бляшанки, що траплялись на його шляху. Підійшов впритул, пильно оглянув нас, та й каже:

   - Какие же мы, русские, свиньи, однако!

І, випереджуючи  моє, можливе, заперечення погрозиво потрусив палицею і, хоч я  ще не встиг вимовитии ні словечка, додав:

   - И не спорьте со мною!  Я прошел всю войну от первых дней до последних. Всю Европу вот этими самыми ногами перемерял вдоль и поперек. Посмотрел, как живут нормальные люди. Вегры, австрийцы, немцы, даже поляки... Да что там поляки, да вы посмотрите как живут даже эти, хАхлы несчастные! Все чистенько, аккуратненько, домики чем-то белым, вроди мела покрашены. Печи в своих домах, не тараканами, как у нас украшают, а цветочками да петушками разрисовывают  Молочком нас угощали, так обязательно белыми полотенцами с вышитыми узорами утираться давали... А мы... свиньи, свиньи, свиньи! И  не спорьте со мною!  Він сплюнув і, віддаляючись від нас, так люто вдарив чергову бляшанку своєю палицею, що вона, жалібно дзенькнувши,  хлюпнулась в води Іртиша і, трохи повагавшиись, потонула.

   - Як Єрмак, сказав Максим, спостерігаючи загибель бляшанки.

  - Ну що, хАхол нещасний, сказав я синові, давай кудись в кіно підемо, може хоч там скла битого під ногами не буде...