Ймовірна відставка Залужного - це не тільки суверенне право президента на заміну головнокомандувача, це питання перемоги або програшу у війні. Почнемо з початку.

"Головне - перестати стріляти". "Я хочу подивитися в очі Путіну". "Формування ударних угруповань російських військ біля наших кордонів не спостерігається". "Західні ЗМІ поширюють фейки про майбутнє вторгнення Росії в Україну". "Шашлики на травневі"...

Ніхто з високопосадовців не поніс жодної відповідальності, навіть політичної, за ігнорування очевидної загрози і невжиття рішучих заходів до відбиття неминучої агресії.

У катастрофі перших днів звинуватили керівництво Збройних сил, яке є лише виконавцем волі політиків. За "здачу територій" допитували генералів, але не питали політиків. Армія стала заручником політичних інтриг із прицілом на майбутні (кхм-кхм) вибори.

Хто вів переговори з ворогом незабаром після початку великої війни? - Політики. Хто піарився на втечі російських військ з-під Києва - політики. Хто вимагав тримати Маріуполь до переможного кінця - політики. Хто зняв вершки на крові харківської та херсонської наступальних операцій - політики. Хто спалив боєздатні резерви в Сєвєродонецьку і Лисичанську - політики (Мар'яна Безугла). Хто створив із згубного Бахмута нікому непотрібну "фортецю" - політики.

Усі два роки великої екзистенціальної війни за існування політики роблять свій гешефт, ставляться до війни як до передвиборчої агітації, як до можливості заробити політичні очки (і банальні гроші), звести рахунки з політичними конкурентами, зробити селфі з Байденом, ставляться до війни як до шоу. А весь тягар війни виносить на своїх плечах армія і населення.

Хто з дітей політиків і чиновників сьогодні на фронті?.. Чим займається під час війни Верховна Рада?.. Що вирішує насправді уряд?.. І хто такий Єрмак, якого ми не обирали?..

Розпіарений "контрнаступ" спочатку був приречений на провал саме тому, що був розпіарений. З кожної праски, з кожної пральної машини хмари "експертів" і полчища "політиків" вісім місяців поспіль розповідали українцям, а заодно і противнику, як ми будемо перемагати. Як ми - ух! - весело проломимо лінію оборони, змусимо тікати чмобіків і увійдемо до Криму, як ніж входить в масло....

Але виявилося, що супротивник - не дурень, що він невпинно зміцнював свою оборону (що всі бачили на супутникових знімках), будував "лінію Суровікіна", створював нові військові з'єднання, переводив економіку на військові рейки, загалом - готувався.

Але наші політики цього не бачили. Наші розвідники про це не доповідали (а якщо доповідали, то чому не було ухвалено адекватних ситуації рішень?). У нашому суспільстві, заколисаному ідіотською ура-пропагандою, до ворога ставилися як до карикатурного зображення путіна на мішені в тирі, який тільки й чекає, коли по ньому вистрілять.

Не вистрілило. У військових не було ілюзій, а політики були в шоці. Вимога йти вперед коштувала нам тисячі життів і сотні одиниць бронетехніки.

Ситуація зайшла в глухий кут, але не на полі бою, а у владних кабінетах, де не хотіли знати, чути, бачити очевидну правду - противник сильніший за нас, війна надовго, а західна допомога не безрозмірна. І взагалі - треба жити своєю головою і покладатися на свої сили.

У цьому суть конфлікту. Це не конфлікт між Зе і За; це світоглядний конфлікт між дитячим бажанням тупнути ніжкою, щоб мати все й одразу, за наказом, і зрілою розважливістю, тверезою оцінкою сил і можливостей, холодним розрахунком на довгу та виснажливу боротьбу.

Якби я був президентом - а ми "всі президенти", як сказав колись Зеленський, - я б гнав би поганою мітлою тих, хто говорить тільки приємні речі і пропонує "прості" рішення.

Простих рішень немає, Володимире Олександровичу. Ніхто з генералів сьогодні не виграє війну на раз-два. Вибирайте тих, хто говорить правду, якою б страшною вона не була. Джерело: https://censor.net/ua/b3471545.Що це з Касьяновим?

 

Нарощування російських військ на кордоні з Україною може бути пов’язано з майбутніми парламентськими виборами в Росії та зниження рейтингу правлячої партії.

На думку директора Євразійського центру Atlantic Council Джона Хербста, поширення російськими ЗМІ фейків нібито обстрілів з боку ЗСУ і підготовці Києвом наступу може бути як раз показником підготовки наступу з боку РФ.

“Метою може бути захоплення Маріуполя або каналу в Херсонській області, де беруть воду з річки Дніпро в Крим. Або ж Росія буде прагнути ввести” миротворців “у так звані” ЛНР “і” ДНР “, – каже Хербст.

Також це може бути спроба залякати президента України Володимира Зеленського і перевіркою на рішучість нової адміністрації США.

“Якщо це так, то Байден пройшов тест, тому що минулого тижня Вашингтон просто бомбардував Київ дзвінками. Дзвонив сам президент США, а також його радник з питань безпеки Джейк Салліван, державний секретар Ентоні Блінкен, міністр оборони США Ллойд Остін і голова Об’єднаного комітету начальників штабів Марк Міллі. Останній, щоб переконатися, що Кремль отримав повідомлення, подзвонив ще й до Москви, – пояснює директор Євразійського центру.

Він упевнений, що все це зменшує шанси на удар з боку Російської Федерації.

Старший науковий співробітник Атлантичної ради Андерс Ослунд нагадує, що Росія неодноразово зосереджувала свої військові сили навколо України за останні сім років.

“Однак цього разу концентрація сил виглядає дуже серйозно, оскільки супроводжується звинуваченнями проти України, які є такими ж гучними, як і абсурдними. У Путіна, безумовно, є вагомі причини вибрати військовий наступ, оскільки його чекають вибори в Думу в вересні, а його улюблена виборча тактика полягає в проведенні невеликої переможної війни “, – зазначає Ослунд.

На його переконання, президенту США необхідно відправити чітке повідомлення Путіну з вимогою припинити агресію проти України.

Директор центру Нова Європа Олена Гетьманчук також висловлює думку, що російське військове нарощування поблизу українського кордону є нагадуванням про те, що війна в Україні не є “замороженим конфліктом”. Навпаки, війна Росії проти України знаходиться в активній фазі.

Старший науковий співробітник Атлантичної ради Брайан Вітмор вважає, що нарощування російських військових сил загрожує не лише Україні, а й членам НАТО, Латвії, Литві та Польщі.

Професор Національного університету Києво-Могилянська академія Тарас Кузьо сумнівається, що Росія почне повномасштабне вторгнення в Україну, оскільки це призведе до тривалої війни та повного руйнування відносин Росії з Заходом.

“Путін, швидше за все, прагне повторити пастку, яку він влаштував президенту Грузії Михайлу Саакашвілі у 2008 році, коли провокації з боку Південної Осетії привели до втручання Грузії в сепаратистський регіон. Це дало Росії привід для “захисту своїх громадян” і приниження Саакашвілі”, – говорить він.

За його словами, Росія прагне так само спровокувати Україну. За грузинським сценарієм, Кремль роздав сотні тисяч російських паспортів українським громадянам, які проживають на окупованій східній Україні. Також російські ЗМІ активно звинувачують Україну в підготовці наступу.

“Однак між Грузією та Україною існує ряд істотних відмінностей, які викликають сумнів у ефективності тактики Кремля. Зрештою за Саакашвілі в Грузії пішов більш прихильний до Росії Бідзіна Іванішвілі. В Україні немає жодного проросійського лідера, який міг би завоювати парламентську або президентську більшість. Крім того, Україна значно більша за Грузію. Звичайне вторгнення і окупація зажадає половини всіх збройних сил РФ. “, – упевнений Кузьо.