Останній крок, останній подих,Вже зникла осінь, вже зима.А серце б'ється, гасне свічка,Щоб зранку сонце зустріча.Вечірня тиша, воля снігу,Ти крок за кроком дивишся у даль.І віра в серці, спокій в грудях,Та тільки пробиває жаль.Так там нікого, порожньо довкола,Лиш ти і тільки шум думок.А віра спогадами замикає коло,І душу рве на ще один кусок.І теплі руки будуть завжди поруч,Нехай у спогатах та справжні наче тут.І погляд, подих, колір, запах, голос,Я відчуватиму й казатиму собі "забудь"...

Читати далі...

Легка... Надежна... Высока...Гора... Что вечно ждет тебя.Виднеется, издалека, в снегу,Надейся, жди, я доползу.С последних сил, за шагом шаг,С верой в глазах, с мечтой в руках.Стремясь к вершине в облоках,За встречей с ветром в небесах.За краем край, обрыв, скала,Да как же здесь растет трава,Цветы, красиве как жизнь,Остануться в душе... "Держись!" - Да что ж ты, оступился, друг,Вокруг скалы, где ветер, вдруг.Здесь лишь вперед, здесь не свернуть, Да... Я выбираю этот путь...

Свой мир рисуешь на ладони,Живешь в нем ты не зная боли,Вдали красивые вершины,Извечные мечты-картины. ПР:Шагай, вперед, и небо ближе,Пускай, твой взгляд, и не обижен,В душе, всегда, скребутся кошки,Твой путь, назад, он не возможен. Широкий клеш и плеер громко,И ты живешь, не зная сколько,Твои мечты – друзья, соседи,Ты там идешь, где солнце светит. Пр. Ступая дальше, в свой мир волшебный,В свои печали, в свое веселье,Рисуя мысли, событья, время,Не замечаешь реальность-дебри…Пр.

Серед поля звіяв вітер,Хмари сонце затягли,Серед поля гуркіт неба,Війна світла і води. Трави низько похилились,Зійшла ранішня роса,Ген джерела зажурились,Смерть за парубком прийшла. Пр:Війна смерті й життя,Війна під небом іде,Здійнялись з поля птахи,Та впали з неба крижини. Гуркіт в темряві чути,Розлетілась калина,Нам тебе не забути – Козацького сина. Тихій шепіт ледве чути,Поле хоче зберегти,Не іди юначе з горем,Грім гримить на закутки. Він замислився на хвилю,І ні кроку не ...

Читати далі...

Сьогодні зібрались на Лисій горі,Навколо багаття співати пісні,Варити чар-зілля, чаклунське коріння,Отруєні квіти у ніч ворожби. Крізь столітніх сосен, що тихо скриплять,Безшумно проводять чаклунки обряд:Підпалюють зорі, запалюють свічі,Роздмухують жар наче сніг у руках. ПР:Віднайди чаклунське зілляі зірви його гілки,Віднайди його насінняі залишиш на роки.Станеш вільною мов мавкаВід усіх чаклунських бід,Станеш легкою мов птахаХай простить увесь твій рід. Та юна чаклунка крізь ліс і туман...

Читати далі...

Тихая, тихая зимняя ночь, Звон тишины, невозможность помочь, Хищный порыв, недовыпитый чай, Нервов надрыв, перевернутый рай. Зов в никуда, неизвестность путей, Вечность не зла, она глотит людей. Желчность души, недодавленый змей, Хочешь дыши, а не хочешь – забей. Сила в пути, незаметная ложь, Вечность идти, ты не сможешь помочь, Пропасть вдали поджидает тебя, Кто на краю остановит любя?

Ветер в глаза, солнце и пыль, Что же искать, сердце забыл, Как же скажи мне в мире жить, Счастье в пути не предстоит. Солнце закрыв пальцами рук, Ветра порыв, пыльно вокруг, Мчишься вперед и на скаку Вечен полет. Вечен в бегу… Как… мне… не упасть! Как… мне… тень украсть. Как… миг… не упустить, Свет! Крик! Это власть… Звон тишины, ...

Читати далі...

Взгляд с полумаски, сила и меч, Вера в победу, вечность в глазах, Ты не забудешь прощальную речь, Что, провожая, шептала она… Сила кинка, сила меча, Эта сила всегда с тобою… Сила огня, сила воды, Душа не ищет покоя… В бой, за победой, В бой, чтоб вернуться, Веруя сердцем, Ждет воина Ингри… --- Сила кинка, сила меча, Эта сила всегда с тобою… Сила огня, сила воды, Душа не ищет покоя…

Ты сам придумал себе наказание, Ты сам придумал себе оправдание, Ты сам собрал.. наши души! Теперь мы будем танцевать с тобою, Теперь мы будем воевать с тобою, Теперь мы всегда.. будем рядом! Пр: Мы будем петь наши песни, Мы будем танцевать наше реггей, Мы будим допивать наше мартини, …… сегодня до утра… Ты сам расставил по кругу свечи, Ты сам начал этот чертов вечер, Ты сам читал.. эти все заклинания! Ты не знаешь, что с тобою будет завтра, Ты не...

Читати далі...

Ти закриєш двері тихо І підеш у небуття, Як єдина моя втіха, Як ціле моє життя. Т а у боротьбі з пітьмою Знов позбудешся себе Душу твою вже весною Знов в безодню віднесе. Ти піднімеш очі в небо, За краплинами дощу, Я ж піду у даль без тебе І собі вже не прощу. Не прощу все що зробила Я за свій недовгий вік, Всі ті мрії що я вбила Й не залишила тобі. Так забудусь у пітьмі я Десь за горизонтом снів, І помре ще одна мрія За лавиною із снів…