в СМИ приводятся данные о несоразмерных доходах собственников украинских шахт, связанных с ростом мировых цен на энергоносители. Коксующийся уголь, добываемый, например, в Суходольской, стоит на мировых рынках около 200 долл., тогда как себестоимость его добычи составляет лишь 43 долл.—54 долл. за тонну. Но шахта далеко не во всем похожа на дойную корову. Специалисты знают: если пожадничать и превысить определенный уровень добычи, то не терпящий пустоты метан буквально врывается в освобожденное горняками пространство и вентиляция с ним не справляется. А дальше уже достаточно любой искры, чтобы случилась беда.

Несколько иначе видят ситуацию горняки, на которых, в отличие от губернатора, непосредственно и очень больно влияет фактор дикого капитализма. Вот что рассказал «Дню» молодой шахтер Игорь, отдавший «Суходольской — Восточной» три года, а сразу после трагедии уволившийся: «Шестерых увидели сразу, они были на погрузке, они даже не были чехлами закрыты. Я их видел. Без сапог, полголовы у одного нет. Вечером у меня психика не выдержала, я до 3 часов утра плакал. А погибли они потому, что «давай-давай, быстрее, добыч давай, проходку давай, миллионы давай!». Причинами аварии Игорь называет несоблюдение норм работы в шахте. По его словам, уровень метана должен быть 0,5—0,7%, а вместо этого — в среднем 5%. И шахтеров заставляют работать даже тогда, когда в любую секунду может произойти взрыв. «Если идет выброс 12% метана, никто не уходит — они же проветривают — и дальше продолжайте работать. Иначе ты работать не будешь», — сказал горняк и продолжил: — «Платят сущие копейки. За адский труд в проходке, где никакого орошения, где пыль стоит, где ты шесть часов на лопате и не покидаешь, мне заплатили 1300 гривен. Я работал в забое, хотя не имею права там находиться. Если ты об этом скажешь, отправляют на полигон за 800 гривен. С тебя уже пять потов сошло, но если ты присел, ты — на полигоне. Им денег мало! На выборке девчата, в этой пыли, в породе, 1000 гривен получают, понимаете?»

 Слідство тривало півтора роки.

Бандеру катували позбавленням сну. Один із допитів тривав шість днів – з дев’ятої ранку 6 серпня до восьмої години вечора 11-го. Його, як найбільш небезпечного державного злочинця, утримували у кайданах під час слідства і суду.

 Під час судового засідання, Бандера демонстрував свій протест, відмовляючись вставати та домагаючись впольському суді свого права виступати виключно українською мовою.

Процес був гучний, на ньому було багато представників преси і Степан Бандера та його друзі, скориставшись нагодою, використали судову трибуну для пропаганди своїх ідей.

Своє перше слово на суді Бандера несподівано для поляків почав з заяви, яку оголосив рідною мовою: "Як український громадянин, не підлягаю польським законам". За це поліція вивела його із залу суду.

Після цього більшість підсудних, підтримавши Степана, також відмовились свідчити польською.

Таку саму поведінку зайняли і свідки. Зокрема, українська студентка Віра Свенціцька,зайшовши до зали суду, привітала підсудних окликом: “Слава Україні!“ і почала свідчити перед судом українською мовою. За це суд засудив її до 10 днів ув‘язнення таще на добу за оклик: “Слава Україні!”.

Степан Бандера далі продовжував свою тактику, виступав проти несправедливого поводження судді, плямував негідну поведінкупольського суду, за що знову і знову отримував додаткові покарання. 

Своєю поведінкою він надав процесові особливого характеру політичної демонстрації української боротьби перед світовою громадськістю. Позиція Бандери та його товаришів, їх смілива поведінка на процесі здобула симпатії закордонних журналістів та громадськості багатьох країн світу. 

Через неповних два місяці від початку розгляду справи у суді, був проголошений  вирок,за яким Бандеру та двох його товаришів було засуджено до смертної кари. Бандера зустрів вирок окликом: “Хай живе Україна!”.

Під тиском європейських країн, польська влада не наважилась стратити героїв. А у світі почалася гостра критика польської політики по відношенню до українців.

Після цього був ще один суд, на якому Бандері дали другий довічнийтермін ув‘язнення.

Українці співчували героям, але не вийшли на вулиці, щоб захистити своє право жити у вільній незалежній країні. Україна залишилась під ярмом ще напівстоліття.