Я розкажу Тобі...

© Дина Динамо
Уже йде 2 доба, як Тебе нема... Без Тебе невтямки, що треба спати.
Я пішла до нашого саду, де росли троянди, осяяні брюхатим місяцем... наші троянди...
Я зламувала квітки, не переймаючись тим, що руки стали кольору ружі... нехай... Біль від шипів на мить приніс забуття. Лише на мить...
Я спам"яталася тільки тоді, як лишилась одна квіточка, вкрита росою, чи, мо, моїми слізьми...
Зранку віднесу їх Тобі, розсиплю побіля Твого останнього прихистку, ні,ні, упорядочу, бо ж Ти любив порядок, а я, нехлюйка, хаос... Я розкажу Тобі, що я, як сновида, блукаю нічним подвір"ям і згадую нас, а ще те, що мені ніколи не відболить наше кохання і буде щороку розквітати трояндовим кущем у саду...