З інтерв'ю Юрія Андруховича
Згодні?
З дитинства не люблю математики. І це, здається, взаємно
, хоча зрештою вірш зовсім не про це
Такого аспекту розгляду перепетій виборчої кампанії ще не зустрічала. Цікаво викладено, грамотно і аргументовано
Крах ґрантоїдного фемінізму Сергій Грабовський
Вибори 2010 року - дійство справді унікальне.
Крім своїх безпосередніх результатів, які тягнуть на поганий анекдот чи на злу іронію історії, вони в кінцевому підсумку істотно переформатували простір політичних дій, викинули з високих орбіт купу чванливих персон, зруйнували чимало репутацій та висвітлили незліченне число суспільних проблем, включно із проблемою - а чи існує воно, українське суспільство? У числі зруйнованого виборами опинилося і старанно споруджувана в основному на зарубіжні ґранти впродовж останнього двадцятиліття будівля українського фемінізму. Бо ж коли настав "день Х", коли принциповий і гучний голос ентуазісток здобуття реального рівноправ'я для жіноцтва мав пролунати на всю Україну та за її межами - саме тоді вітчизняні феміністки виявилися непублічними й безпорадними. І це ще найбільш м'яке означення. Але перш, ніж перейти до конкретики, дещиця інформації до роздумів. Якщо не вдаватися в тонкощі, то фемінізм - це теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок за досягнення такої рівності на практиці. В основі феміністичних переконань лежить настанова, що жінка зазнає більшої суспільної дискримінації, ніж чоловік, унаслідок належності до своєї статі. Серед головних визначень поняття "фемінізм" можна виокремити такі: * соціально-політична теорія, в якій аналізують гноблення жінок та перевагу чоловіків в історичному минулому і сьогоденні, а також осмислюють шляхи подолання чоловічої переваги над жінками; широкий соціальний рух за рівність прав і можливостей для жінок, що протистоїть соціальній системі, в якій положення людей різних статей нерівноправне; * ідеологія, що протистоїть усім теоріям і практикам жінконенависництва; * філософська концепція соціокультурного розвитку, альтернативна до панівної європейської традиції, яка виявляє зверхність до жіночого соціального досвіду в уявленнях про світ і суспільство. Саме слово "фемінізм" сконструював французький соціаліст-утопіст Шарль Фур'є ще наприкінці XVIII століття. Він писав: "Соціальний стан жінок є мірилом суспільного прогресу". Майже те саме повторив через півстоліття Карл Маркс. А далі феміністки почали чудово обходитись без чоловіків-теоретиків, висунувши зі своїх лав цілу низку справді непересічних інтелектуалок, які зробили визначний внесок у світову соціогуманітарну думку та істотно вплинули на покращення становища жінок у сучасному суспільстві. Найвизначнішою представницею української феміністичної думки 1990-х років, беззаперечно, була Соломія Павличко. А тепер - про "день Х", який міг стати днем слави вітчизняного фемінізму, а став днем його катастрофічної безпорадності та ганьби. "Усе, що вона встигла заявити за ці дні після першого туру, - усім зрозуміло, що вона в розпачі. Вона бачить, що вже програла вибори, і пропонує мені вступити з нею в змагання - у бруді, неправді змагатися з нею... Те, що мені говорять, що з жінкою дарма сперечатися, - неправильно, я з цим не згодний. Я, у першу чергу, вважаю, що вона - прем'єр-міністр і повинна нести відповідальність за кожне своє слово. А якщо вона жінка - то повинна йти на кухню і показувати там свої примхи". Це - фрагмент з виступу Віктора Януковича перед партійним активом Партії регіонів Харківської області, 20 січня 2010 року. Фрагмент, в якому зайвий раз закарбувалася несусвітна, сказати б, непорочність думок нинішнього президента України, а тоді ще кандидата на цю посаду. Не будемо звертати увагу на уявлення світоча "демократії по-донецьки" про теледебати як про "змагання у бруді й брехні". Зрештою, буває ще й не те: он президент, а потім імператор Бокасса вважав, що демократія чудово сполучається із людожерством, і нічого - мав нормальні відносини із Заходом. Він їздив з візитами до Європи і був усунутий від влади французькими парашутистами тільки тоді, коли з'їв якогось європейського дипломата... Так що тут нам ще, як писав поет, "і рости, і діяти". У феміністичному контексті питання зовсім в іншому: у ставленні до жінки, яке відгонить навіть не XVIII століттям, а московським "Домостроєм". Ці слова Віктора Януковича, слід сказати, дістали кваліфіковану і точну феміністичну оцінку, яку я особисто підтримую обома руками: "Місце жінки - на кухні. Ось таким чином кандидат у президенти України, лідер Партії регіонів, народний депутат України, керівник найбільшої фракції у Верховній Раді Віктор Федорович Янукович визначив один із принципів політики своєї політичної сили у галузі прав людини та ґендерної рівності в Україні... Таким чином, була проголошена відмова від одного з фундаментальних принципів сучасної політики в галузі прав людини - досягнення ґендерної рівності та ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Цими словами лідер Партії регіонів відкрито продемонстрував ігнорування та відмову від таких документів як Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та інших, які ратифіковані Україною і є частиною національного законодавства. Кандидат в президенти знехтував Конституцією України, яка стверджує, що "не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками". Виникає лише питання - як розглядається паном Януковичем "кухня" - обмеженням чи привілеєм для жінок? Крім того, такою заявою він також порушив закон "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", в статті першій якого дається визначення поняття "дискримінація за ознакою статі" - як "дії, що спрямовані на обмеження користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків". Особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, згідно зі статтею 24 зазначеного вище закону, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність". Оцінка кваліфікована, компетентна, точна - але оприлюднена вона аж через 8 (вісім!) діб після сакраментального виступу Віктора Януковича, і то - далеко не у найпопулярніших ЗМІ у вигляді заяви цілої низки НДО... І, ясна річ, пройшла непоміченою. Так само, як і той виступ кандидата, про який у ній ішлося, разом із усіма його порушеннями сучасних писаних і неписаних норм моралі та права. Хоча, з іншого боку, відзвітувати перед своїми ґрантодавцями ця "Заява громадських організацій з приводу порушення прав людини кандидатом у президенти України, лідером Партії регіонів, народним депутатом України Януковичем" дасть змогу - все правильно, все грамотно, і все... у порожнечу. Як же мусили діяти українські феміністки, якби їхні живі людські порухи не понищила система організованого на певних засадах жіночого руху? Вони, не узгоджуючи виступи до титли і коми, мусили б того ж дня прориватися - залежно від рівня свого авторитету та енергії - на всі теле- та радіоканали, у всі Інтернет-видання, у газети та в інформагенції. Ну, а ті, хто зараз стажується на Заході чи має вихід на зарубіжні ЗМІ, мусили б активно використати всі наявні у них можливості. Одне слово, створити таку бучу, які вміли творити феміністки минулого і зі значно менших приводів. Вони мали б домогтися не тільки публічного вибачення кандидата у президенти Януковича перед усіма українськими жінками, а й підписання ним особливих зобов'язань щодо недопущення у разі обрання главою Української держави будь-якої дискримінації за ознакою статі. Натомість вітчизняні феміністки, призвичаєні до неквапно-академічного життя, від звіту до звіту за витрачені гранти, вчинили класичну імітацію дій. В кінцевому підсумку це може тільки посилити переконання тих, хто вважає - місце жінкам таки на кухні, а не у серйозній справі. А ще варто було б вчинити справді по-європейськи: висунути публічні вимоги до жінок-кандидаток і вимагати підписання ними певної угоди з жіночим рухом. Угоди, звісна річ, публічної. Це переводило би проблеми в іншу площину і дозволило б уникнути базарного дискурсу. І йшлося б зовсім не про особисті симпатії чи антипатії до Тимошенко чи Януковича - йшлося б про дотримання принципів і раціональні дії. Натомість викоханий на грантах український фемінізм як соціальна сила у свій "день Х" виявився неспроможним практично ні на що.
Сначала хотела назвать заметку "Посвящение Кате Осадчей" ведь именно благодаря ей эта фраза (название романа) стала такой извесной. Но потом все же передумала. Ведь на самом деле ничего общего с блестками светской жизни этот роман чешского писателя Милана Кундеры не имеет. Ну или почти ничего.
Недавно только дочитала роман, вот "по горячим следам" несколько не то цитат, не то урывков, которые больше всего задели.
Милан Кундера. Невыносимая легкость бытия
Идея вечного возвращения загадочна, и Ницше поверг ею в замешательство прочих философов: представить только, что когда-нибудь повторится все пережитое нами и что само повторение станет повторяться до бесконечности! Что хочет поведать нам этот безумный миф? Миф вечного возвращения per negationem [В отрицании (лат.)] говорит, что жизнь, которая исчезает однажды и навсегда, жизнь, которая не повторяется, подобна тени, она без веса, она мертва наперед и как бы ни была она страшна, прекрасна или возвышенна, этот ужас, возвышенность или красота ровно ничего не значат.
Если бы каждое мгновение нашей жизни бесконечно повторялось, мы были бы прикованы к вечности, как Иисус Христос к кресту.
Но действительно ли тяжесть ужасна, а легкость восхитительна? Самое тяжкое бремя сокрушает нас, мы гнемся под ним, оно придавливает нас к земле. Но в любовной лирике всех времен и народов женщина мечтает быть придавленной тяжестью мужского тела. Стало быть, самое тяжкое бремя суть одновременно и образ самого сочного наполнения жизни. Чем тяжелее бремя, тем наша жизнь ближе к земле, тем она реальнее и правдивее. И, напротив, абсолютное отсутствие бремени ведет к тому, что человек делается легче воздуха, взмывает ввысь, удаляется от земли, от земного бытия, становится полуреальным, и его движения столь же свободны, сколь и бессмысленны.
Мы проживаем все разом, впервые и без подготовки. Как если бы актер играл свою роль в спектакле без всякой репетиции. Но чего стоит жизнь, если первая же ее репетиция есть уже сама жизнь? Вот почему жизнь всегда подобна наброску. Но и "набросок" не точное слово, поскольку набросок всегда начертание чего-то, подготовка к той или иной картине, тогда как набросок, каким является наша жизнь, - набросок к ничему, начертание, так и не воплощенное в картину. Einmal ist keinmal, повторяет Томаш немецкую поговорку. Единожды - все равно что никогда. Если нам суждено проживать одну-единственную жизнь - это значит, мы не жили вовсе.
...метафора - опасная вещь. С метафорами шутки плохи. Даже из единственной метафоры может родиться любовь.
Но не становится ли событие тем значительнее и исключительнее, чем большее число случайностей приводит к нему? Лишь случайность может предстать перед нами как послание. Все, что происходит по необходимости, что ожидаемо, что повторяется всякий день, то немо. Лишь случайность о чем-то говорит нам. Мы стремимся прочесть ее, как читают цыганки по узорам, начертанным кофейной гущей на дне чашки.
Ежели любви суждено стать незабываемой, с первой же минуты к ней должны слетаться случайности, как слетались птицы на плечи Франциска Ассизского.
Что такое кокетство? Пожалуй, можно было бы сказать, что это такое поведение, цель которого дать понять другому, что сексуальное сближение с ним возможно, однако возможность эта никогда не должна представляться бесспорной.
Люди по большей части убегают от своих страданий в будущее. На дороге времени они проводят воображаемую черту, за которой их нынешнее страдание перестанет существовать.
Похоже, будто в мозгу существует совершенно особая область, которую можно было бы назвать поэтической памятью и которая отмечает то, что очаровало нас, тронуло, что сделало нашу жизнь прекрасной.
Мы все склонны считать силу виновником, а слабость - невинной жертвой.
(c) 1984 Milan Kundera
Перевод с чешского Нины Шульгиной Чтоб мудро жизнь прожить,
Знать надобно немало.
Два правила запомни для начала:
Ты лучше голодай,
Чем что попало есть,
Ты лучше будь один,
Чем с кем попало.
Омар Хайям
Політик у змозі заглянути вперед рівно настільки, наскільки він може обернутися назад
Франсуа де Ларошфуко
