Романтики більше не буде. Зім'яв її, викинув в урну. Порожні зібравши слова, Вона й так вже була нежива. Романтики більше не знаю. Не вірю, не рвусь, не чекаю.Прощай, моя юність жива, Погрузла у мертві слова. Я серце своє не картаю,Що не прагну, не б'юсь, не кохаю. Воно хворе, тому непідсудне -Романтики більше не буде.[Приєднана картинка]

Часы перевели назад. Всё как-то вдруг стало проще, легче. Листья взлетели вверх и прислонились к черенкам. Лёд превратился в лёгкий летний дождь. Куда-то делись все обязанности и ноги лёгкой босоногой припрыжкой понеслись по тёплым лужам. Ничего не нужно. Некуда спешить. Беззаботность. Свобода. Отец посмотрел в глаза матери и они опять взялись за руки. Брат обнял брата. Мальчик взял девочку за руку просто так. Когда это было в последний раз? Неважно. Прошлого больше нет. Нет будущего. Есть...

Читати далі...

I am the master of my fate! I am the captain of my soul! ("Invictus" by William Ernest Henley) Піднявши погляд свій з пітьми, Де кольори життя чужі, Дякую Богу і собі За неспалимість у душі. Як би не йшло моє життя, Я не здавався й не кричав, І від падінь і побиття Голову свю не схиляв. І біль, і крах, і горе, й гнів, Пута і тіні тьми страху, Боязнь від плину моїх днів - Я все нескореним пройду! Яким не є тернистим шлях І сильним часу ураган, Доля моя в моїх...

Читати далі...

Глаза в глаза, рука в руке, Щемит в душе, лицо в огне И лёгкий ветер заблудился в тишине. Это слеза? Не плачь, нельзя. Заплачешь ты - заплачу я. И слёзы катятся, минуты унося... Последний всхлип, последний миг И в тишине наш плач затих.И нам осталось лишь три слова на двоих... [Приєднана картинка]

Я назову тебя Мечтой, Строптивой, странной и прекрасной, Далёкой и такой родной, Манящей, вкрадчиво опасной. Я назову тебя Мечтой, Единственной и нужной самой И, прибавляя образ мой, Свою мечту украшу нами.                                            Тихонько заглянув в глаза, Увижу то, что звал Мечтой И вдруг, поверив в чудеса, Я назову тебя Судьбой. [Приєднана картинка]

Прошу тебе, не треба слів.Не треба ні думок, ні жестів.Не треба сліз, болючих сліз,Не треба криків недоречних. Прошу тебе, ти не чекай, Не сподівайся, не молися.З вікна день в день не виглядай,І за моє життя не бійся. Давай закінчимо все тут.І замість ком ставмо по крапці.Кохав я все життя одну,Ангелом лишену у згадці.

Обезображено тобою жизни лоно, Ржавеют язвы на твоих губах, Вокруг тебя острят клинками стоны Невинные с глазами на слезах. Учёл ли ты, что оплатить придётся Тот счёт, что для других ты приберёг? Что? счастлив тот, последний кто смеётся? Смеётся после всех лишь идиот!

Невже все минуло? Не хочу! Не вірю!!Невже все затихло, ховаючи мрію?Невже кожен крок наш - тепер просто крок?Чому в нас все більше таємних думок? Невже ти не хочеш? Невже ти не любиш?Невже вже і я, так само як ти,Забув, як це мати мрію одну лиш -Навіки, назавжди, пліч-о-пліч іти? Я все ще з тобою. Та щось поміж нами..Ти все іще тут, але вже не моя..І з цими чужими, сумними думками Я більше не певен, чи моєю була.Я ...

Людина доти може творити майбутнє, доки може мріяти.Кожна мрія - створений нами прекрасний світ. Підімо зі мною, туди, де анклавиГоря і болю залишать в спокою.Туди, де покриє нас ймлою нічною, Де будемо двоє - підімо зі мною. Підімо зі мною, туди, де немає ні сліз, ні прощань, Ані зайвих слів. Туди, де немає пустих сподівань, - Лише тихий спів бездумних птахів. Туди, де подихом вітру нестримним Наповнює груди мрія жива. Туди, де землю під небом чарівним, Зморену сонцем...

Читати далі...

З першого візиту до твого лона ти став моїм домом, Львове. Не знаю, як так сталося. Не знаю. Мабуть, я закохався у тебе з першого погляду. Ні. Я покохав тебе ще до того, як побачив.Львів - це казка. Місто ака "Маленький Париж". Але я ніц не певен, що я почуватиму себе так піднесено у тому ж таки Парижі. Ні. Річ же не лише у самому місті. Не лише у цих прекрасних величних будівлях, у цій бруківці, по якій так легко і приємно походжати. Не лише у широких зелених парках з сотнями...

Читати далі...