Як Донбас замість"нової Америки"став"промисловим середньовіччям

У шахтарських селищах Донбасу українськадержава, як така, не діє з моменту її проголошення. Край живе за неписанимиправилами криміналітету та вугільної мафії, давно вже будучи фактичносамостійною державою, таким собі анклавом всередині України. У Донбасі діє адат- так в ісламських країнах називають сукупність звичаїв і народної юридичноїпрактики в різноманітних сферах відносин.

Донецький адат також ще прийнято називати«поняттями», але це слово багато хто розуміє в занадто вузькому сенсі,співвідносячи його лише з кримінальним світом. Насправді за поняттями напострадянському просторі живуть далеко не тільки кримінальні елементи, але іпереважна більшість так званих «простих людей». І як не парадоксально цезвучить - не страх перед законом, а саме поняття найчастіше утримують людей відскоєння тих чи інших злочинів.

Найпоширеніший приклад застосуваннядонецького адату (понять) - сфера злодійства. Кримінальний кодекс наполягає, щокрасти не можна в принципі, не зупиняючись на специфіці та обставин крадіжки.Такий підхід, зрозуміло, ніколи не влаштовував жителів Донбасу.

Неупереджений суд і канцелярщина з самогопочатку не сподобалися простим донецьким мужикам, тому офіційну правоохороннусистему тут завжди сприймали, як ворожий репресивний апарат. Куди справедливішеі душевніше були «життєві» правила, які в одному випадку виправдовувализлодійство, в іншому - люто його засуджували, в залежності від обставин.

Приміром, красти в держави не вважалося вДонбасі злочином ніколи. За поняттями таке злодійство не тільки незасуджувалося, але навіть всіляко віталося. Вважалося і вважається досі:людина, котра краде у держави, просто повертає собі своє. Тож дончани виступалипроти держмайна завжди єдиним фронтом.

Мабуть, саме в такому ставленні до державноїправоохоронної системи і полягає скажена популярність в народі тюремної лірики.Любов до блатняка, до різного роду «воровайок» і «бутирок» - такий собі виднародного дисидентства, протесту проти поліцейщини, проти системи.

Досить довгий час народні поняттяконфліктували з офіційним законодавством, однак, визнавали за ним верховенствоі силу.

Але після розпаду СРСР Донбас, як і майжевесь пострадянський простір, опинився фактично в умовах безвладдя. У сформованійситуації поняття вже майже не зіштовхувалися з протидією правоохоронноїсистеми, і швидко замінили собою закони. Незалежна Україна зажила по адату, вшахтарських містах на перший план вийшов диктат сили, тих, хто падає, стали іззадоволенням підштовхувати, слабких - підминати.

На руїнах радянської держави деякий часпанував хаос. Важелі управління взяв у свої руки місцевий криміналітет, якийкинувся ділити державні заводи і фабрики, і в той же час, мільйони громадян,залишившись без тоталітарної няньки, постали перед необхідністю виживатисамостійно, без чиєї-небудь допомоги. У Донбасі процес виживання мав своюспецифіку, з поправкою на місцевий колорит.

Народженнявільної країни

Післяекономічної кризи 90-х років безліч людей в шахтарських містах і селищахзалишилися без роботи. Шахти закривалися одна за одною, зупинялися заводи, ілюди або залишали депресивні міста, або викручувалися й знаходили нові джерела доходу. Колишні шахтарі, які втратилироботу на шахтах, щоб прогодувати сім'ї, взялися копати вугілля самостійно, задопомогою кирки і лопати.

Знаючи місцяпокладів вугільних пластів, вони нашвидку обладнали невеличкі кустарнішахти-копанки і потихеньку стали добувати вугілля, яким торгували і опалюваливласні будинки. Обсяги видобутку були невеликі, але їх цілком вистачало, щобпрогодуватися. Кустарний видобуток - фактично грабунок надр, але за поняттями,брати у держави було не западло, тому совість нікого особливо не мучила.

Районинелегальних розробок зосередилися в тих місцях, де вугілля залягає найближче доземної поверхні і де його найлегше добувати. У Донецькій області - це містаШахтарськ, Торез, Єнакієве і Сніжне. В Луганській - Стаханов, Зоринськ, КраснийЛуч і весь Перевальський район. Цей досвід був унікальний. На пострадянськомупустирі, в Донбасі, зароджувалася і міцніла нова держава, що розвивається паралельно з вже існуючою.

Таке собі донецьке Гуляй-поле, вільнашахтарська республіка, яка будується на принципах анархо-капіталізму(лібертаріанського анархізму). У республіки не було ні керівництва, ні ідейнихнатхненників. Вона розвивалася стихійно, знизу, як і личить справжнійанархістської державі. Вугільні старателі копали все нові і нові копанки, яківидавали на-гора все більше палива. Ні про які податки не йшлося.

Закони, трудовий кодекс, техніка безпеки -все було скасоване у вільній шахтарській республіці, що охоплювала вугленоснірайони. На початку двохтисячних років в регіоні стрімко розвиваласяультралібералльна економіка, не стримувана практично ніякими державнимиінтервенціями.

У ті скрутні часи шахтарі рятували себе самі,дотримуючись негласних правил, які працювали набагато ефективнішезаконодавства. Видобутим вугіллям, приміром, безоплатно допомагали злиденнимзамерзаючим школам та держустановам, нечекаючи державної підтримки. Підтримували самотніх старих, які не моглидочекатися належного від держави вугілля,- такі випадки описані в документальному фільмі «Смерть робітніка»німецького режисера Міхаеля Главоггера

Автономно від держави на Донбасі існувалаціла галузь економіки - воістину народна галузь, - а держава, не маючиможливості запропонувати шахтарям альтернативу, тимчасово закрила очі на вугільну вольницю

Але на початку двотисячних ситуаціязмінилася. Бандформування до цього часу легалізувалися і злилися з владою,розділили великі та середні підприємства. Привернув увагу угруповань інезвичайний народний вугільний бізнес, про який раніше ніхто не чув.

Діяльність чорних вуглекопів досяглазначних масштабів, і бандити легко підрахували, що по всьому Донбасунелегальним чином в копанках видобуваються тисячі тонн цінного палива. Кустарний видобуток оперативно взяли в оборот.Власників дірок обклали даниною і змусили здавати вугілля посередницькимкримінальним структурам. Найбільш цінні вугленосні ділянки забрали собіправоохоронці та представники місцевої влади, а якщо бути точніше -криміналітет, який став владою і привласнив собі молоду українську державу.

Скаржитися шахтарям було нікому - їхдіяльність формально була незаконною, за поняттями ж довелося поступитисясилі і підкоритися.

Новоутворена держава швидко підім'яла підсебе шахтарське Гуляй-поле, знизивши вільних шахтарів до більш звичного їмстатусу закріпачених робітників. Керувати нелегальним видобутком сталипрокуратура, міліція, СБУ, депутати міських рад, мерія та окремі наближенібізнесмени.

Їх поняття вже дещо відрізнялися відшахтарського адату - рити «дірки» стали прямо під житловими будинками, школами,кладовищами. Скрізь, де тільки маячила перспектива грошей. Всі гілки владистали підкорятися лише однієї мети - грабунку українських надр, абсолютнонаплювавши на протести громади.

У наші дні вуглевидобувні райони Донецької іЛуганської області - просто рай для соціологічних та етнографічних досліджень.Матеріалу тут вистачить явно не на одну дисертацію. Спостерігаючи за тим, якрозвивалися події в Донбасі, так і тягне змоделювати ситуацію, при якій вільнашахтарська республіка розвивалася б далі і матеріалізувалася в новій якості.

За певних обставин такий варіант розвиткуісторії міг би повести по альтернативному шляху не тільки Донецький регіон, алей усю Україну, зробивши її країною приватної ініціативи.

Близько століття тому поет Олександр Блок,який відвідав Донбас, назвав його «російською Америкою», зазначивши, щопереселенці створюють нові фабрики і міста посеред голого степу зовсім як уСША. Схожа ситуація повторилася через сто років, коли жителі, позбувшись джерелапрожитку, знову були змушені починати практично з нуля життя на пострадянськомупустирі.

Міцніюча шахтарська республіка справді цілкоммогла б піти шляхом північноамериканських штатів. Стихійний, дикий видобутоквугілля нагадував золоту лихоманку на Алясці, яка багато в чому сформувала цейштат.

Тут можна провести паралель із гірнякамиКаліфорнії. За твердженням згаданого Фернандо де Сото, з неформальних правилгірняків Каліфорнії і постало сучасне право власності у США. Аби держававизнала й імплементувала їх у законодавство, пішло понад сто років і боротьба(часом із стріляниною) спільнот із тими, хто зазіхав на їх права і ділянки.

Будь у жителів Донбасу трохи більшездібностей до самоорганізації, вони цілком змогли б поділити між собою багатівугіллям земельні ділянки, сформувати касу взаємодопомоги і встановити власніправила користування надрами рідного краю.

З подібного об'єднання могла б вирости цілкомсамостійна міцна економіка, яка будується за ліберальним принципом рівностістартових можливостей і чесної конкуренції між собою. І як знати, чи невиявилася б вона в підсумку сильнішою і ефективнішою ніж прогнилий з радянськихчасів державний бюрократичний апарат, який взяла собі на службу нова українськадержава.

Як би там небуло - у вільній шахтарській республіки не виявилося головного. Здібностіорганізовуватися і самообороняться. Добуваючи вугілля, вуглекопи зовсім недумали про перспективи такого нелегального бізнесу, не припускали, що одногоразу їм напевно доведеться захищати свої інтереси і робити це краще спільно,володіючи осмисленим планом.

У підсумкуроботяги упустили час і, врешті-решт, поступилися під натиском криміналу, якийвстиг освоїтися в країні і стати владою. Легалізувавшись, бандугрупування узяликопанки під свій контроль, поділили землі, придатні для кустарноговуглевидобутку, між собою, розділили регіон на сфери впливу, утворили власнувугільну галузь, діючу паралельно з офіційною, державною галуззю.

Феодалізм

Анархо-лібералізмв степах Донеччини так і не настав. Замість індивідуального суверенітету ісвободи приватної ініціативи Донбас отримав кримінальний неофеодалізм -систему, що має всі ознаки середньовічного феодального ладу.

Сучасна"копанка". Нелегальний видобуток став добре організованим бізнесом.

Після переходукустарного вуглевидобутку під контроль криміналітету в кожному шахтарськомумістечку, в кожному селищі з'явився власний цар і бог, намісник мафії, владаякого обмежувалась тільки вищими сеньйорами. Як правило, місцеві жителі свогофеодала добре знають і іноді навіть поважають, як велить їм донецький адат.Феодал в свою чергу може поводитися з кріпаками на свій розсуд.

Не дивлячисьна удаваний бєспрєдєл, така вседозволеність намісників - теж за поняттями,оскільки поняття не забороняють «кидати лохів». Життя сучасних донецьких селищ, поритих копанками,знає різні приклади взаємин кримінальних феодалів з кріпосним «лошьем».

Для прикладуможна взяти історію селища Північне у місті Сніжне. Там в результатіварварських розробок вугільних пластів нелегальними вуглекопами, під будинками на вулиці Козлова став провалюватисягрунт.

Будинкишвидко руйнувалися, але власники вугільного бізнесу пішли на компроміс змешканцями вулиці: запропонували грошові компенсації за зруйноване житло. Убезлічі інших подібних випадків кріпаки не отримують навіть мінімальноїкомпенсації і не можуть добитися правди. Як тільки держава починає розбиратисящо і до чого, власників ушкідливих «дірок» не виявляється.

Схожим чиномвирішуються питання щодо компенсацій сім'ям загиблих і травмованих шахтарів зкопанок. Зазвичай, за поняттями, у випадках травматизму і смерті домовляютьсяпро грошову винагороду, і більшість випадків не потрапляє до статистики.

Але іноді ітут трапляються казуси. Так, не вдалося тіньовим вугільним ділкам домовитися зсім'ями шахтарів, загиблих на нелегальній шахті в селищі Каютіно, в лютому2012 року. За фактом смерті 6 осіб було порушено кримінальну справу,і в кінці кінців якогось стрілочника навіть посадили на 8 років . Цей випадокстав унікальним у судовій практиці. Більше в Донбасі за копанки нікого по етапуне відправляли.

У щоврешті-решт перетвориться існуючий неофеодальний лад - передбачити доситьскладно. Можливо, він впаде під натиском мас громадян, які стануть захищатисвої права і почнуть боротьбу проти кримінального засилля.

Можливо,цивілізоване життя на Донбасі зуміє організувати зміцніла і реформованаукраїнська держава, під проводом чесного і рішучого уряду.

Існує івелика ймовірність консервації та узаконення нинішнього становища. На даниймомент ми абсолютно точно можемо стверджувати лише те, що Донбас на довгі рокистав унікальним полем експериментів, лабораторією під відкритим небом, де діялиі змінювали один одного найекзотичніші форми суспільного устрою.

 Неформальне право досліджував:

ДенисКазанський