Я і Субота.

Стандартний перфораторний день, благо всі затихли в той час коли у мене була робота) Прочитавши коменти до попереднього поста, я знову (вже вкотре) зауважила, що багато людей не розуміють, бояться негативних емоцій. Бояться, утилізують, капсулюють, закопують і не проявляють. Навіть на папері, я вже не говорю, щоб вголос виказувати своє незадоволення. Від таких людей не розумієш, що очікувати, бо рано чи пізно все це вилізе на поверхню. Абсолютно  нормально проявляти незадоволення коли порушують твою комфортність, і ти нічого не можеш з цим зробити. Сварка? Вже розмовляли, пояснювали, просили проявити розуміння, так як карантин. Проте коли всі цивілізовані способи вичерпуються, наша психіка починає шукати безпечні виходи для негативних емоції: виписувати їх, фантазувати, жалітись рідним, коту, кактусу, гіпсовій фігурці жабки (в моєму випадку)  - і стає легше. У нас є певний спектр базових емоцій, (і далеко не всі присипані солодкою пудрою ), проявлення яких допомагає нам зберігати нормальний психічний стан. Така собі захисна дамба, яка вибудовувалась еволюцією більше ніж мільйон років, ще від Homo antecessor ( попередника людини розумної).  І ось такі "протуберанці" в виді яскравого вираження емоцій, нормалізують нашу психіку, як клапан на скороварці, що випускає зайвий пар, щоб каструля не зірвала кришку.  Звісно, тут мова НЕ йде про фізичне насилля та жорстокість, я розмірковую про психічно здорових людей.  Ех, піду готувати кабачкові оладки) Здибаємось)