Метелика ловити я не хочу: Він – квітка неба, хай живе собі! Хай крильцями барвистими тріпоче, Щоб радісно було мені й тобі.

І квітку лісову не стану рвати, Її до дому я не понесу. Бо вдома їй джмеля не погойдати І не попити ранками росу!

  

 І не стеблинку, гілку чи травинку, Я не ображу – це страшенний гріх! Бо в кожній з них живе тремка живинка, Що світиться довірою до всіх.

                                         

Mam tylko jedno skrzydlo  To prawie tak jak aniol  A Ty masz skrzydlo drugie  Rosnie u Twoich ramion  Gdy staniesz przy mnie blisko I mocno mnie przytulisz Bez trudu poplyniemy  Prosto w wysokie chmury

Szczesliwe chwile to motyle  Milosc wieczna tesknota  Zatrzymamy sie w locie  Nad szczytem i urwiskiem I bedziemy nad Ziemia  Nieziemskim zjawiskiem...

            

Bo jesli pragne , to bedze tak.....wystarczy jeden twoj znak

Bo jesli pragne Zobacze znow Twoje oczy i usmiech Twoj

Chce odnalesc twoj slad ....pomoz mi ...a pokonam strach...

  

Wiare Duch dal po to, by znac prawde, rozumiec dokad

co dzien zmierzac, dalej isc. Strony Duch dal swiatu, by znal czas swoj: i wschod, i zachod, chlod i skwar, dzien i noc.

Biegniesz, a z toba cienie,

marzenie slodkie i przeznaczenie /twoj los/

Razem z innymi zawsze - to szczescie jasne,

ze teraz wlasnie nie jestes sam.,

Czlowiek jest jak baobab: we wnetrzu chowa i zlo, i dobro.

Od ciebie przeciez zalezy wybor - dokonaj go

Milosc Duch dal ludziom, by kochali, a gdy sie budza znow zyc chcieli, chcieli byc.  Przyjazn Duch dal w darze, by przyjazne powitac twarze, by ktos pomogl, reke dal. Wiare Duch dal po to, by znac prawde, rozumiec dokad co dzien zmierzac, dalej isc. Milosc Duch dal ludziom, by kochali, a gdy sie budza

znow zyc chcieli, chcieli byc.

                 

Juz nie mow nic, juz nie mow nic. Nie trzeba szeptu ani swiatla. Tu pozwol byc, po prostu byc niech cisza sciele sie jak atlas. Niech palce rak wygladza mrok, co pnie sie wokol cial samotnych. Niech nocy kwiat, pachnacy wiatr przywroci czucie zmyslom glodnym.

Tam jest samotna nasza wyspa

tak czysta potajemna przystan,

by odkryc ja nie trzeba mowic nic.

Juz nie mow nic, juz nie mow nic nie pytaj dokad ani po co. Tu pozwol byc, po prostu byc nie szukaj prawdy poza noca...

.     

A ja nie chce czekolady chce by milosc dal mi ktos zeby zabral  mnie od mamy bo tych slodyczy mam juz dosc...

                  .

"Оце так ! Якраз

Дотепна вигадка , кохання спосіб новий:

Не розпитавшися втікати од любові !...

Крутить ?- суддя розгнівався, - Крутити  знову хочеш ?

Навіщо ти мене і сам себе морочиш ?

навіщо про любов мені торочиш тут.

Про честь...Хто чинить так - той зводця, баламут !..."

Тадеуш вийшов із кімнати сам не свіій ...Спинився

Вперше чув такі докори грізні,

а знав , що недарма...і що жалі запізні.

Ну  що , як дійде це до Зосиних ушей ?

До Телімениних? Ні ! Кинуть дім оцей !

Втекти світ за очі !...Непевною ходою

Ішов не знать куди.... Аж перед ним марою

Постала в білому висока тінь тонка.

Тремтяча простяглась до панича рука,

І голос вимовив , гіркої муки повен:

"Невдячний! Говорить ще й сміє про любов він!

Ще вчора заглядав мені у вічі ти,-

Сьогодні думаєш , як швидше утекти?

Ще вчора тішився розмовою моєю,-

Сьогодні злякано  ховаєшся від неї,

Немов трутизною напоєна вона!

Що ж...Може так і слід, і це моя вина :

Адже мужчина ти, невдячний і зрадливий...

З кохання нашого смієтеся усі ви !..."

"Нещасна ...і про що благає? про дрібницю!

Тепер він сам не знає своєї таємниці,-

Любив її чи ні....

Де ж порятунок , де ? Що діять , що чинить ,

Як заспокоїти розбурхане сумління?..."

Предивне сталося під ту хвилину діло:

Граф із жокеями своїми над"їжджав

І слухав, як бринить до ставу другий став -

Той світло , сумно той , мов арфи дві еольські

(За всі жаби кричать жаби найкраще польські)....

"ПАН ТАДЕУШ "  Адам Міцкевич

Переклад М. Рильського

 

Я не тебе люблю, о ні, Моя хистка лілеє, Не оченька твої ясні, Не личенько блідеє. Не голос твій, що, мов дзвінок, Мою бентежить душу, І не твій хід, що кождий крок Відчути серцем мушу. Не ті уста, з котрих вже я Не вчую слова ласки, Не вид, в котрім душа твоя Виднієсь вся без маски. Не стать твою, не скромний стрій, Котрим вона вповита, Не гармонійний вигляд твій, Мов пісня сумовита. Я не тебе люблю, о ні, Люблю я власну мрію, Що там у серденьку на дні Відмалечку лелію. Все, що дало мені життя, В красу перетопляв я, І всю красу, весь жар чуття На неї перелляв я. Вона мій спів, вона мій хліб! Душа моя — аж дивно — До неї, наче той поліп, Приссалась невідривно. Усіми нервами приляг Мій дух до неї, мила, — І тут вона — аж страх! аж страх! Твій вид мені явила. Неначе блискавка ярка, Що зразу сліпить очі, Що враз і тішить, і ляка, Ніч робить з дня, день з ночі, — Отак для мене був твій вид І розкішшю й ударом; Я чув: тут смерть моя сидить, Краси вповита чаром. Я чув, і з жаху весь тремтів, І розкішшю впивався; Від тебе геть тікать хотів, Круг тебе все снувався. Мов той Іксіон, вплетений У колесо-катушку, Так рік за роком мучусь я, І біль мою жре душу. І дармо ліку я шукав На сю свою хоробу; Кого зрадливий сфінкс піймав, Не пустить аж до гробу. Ні, не тебе я так люблю, Люблю я власну мрію! За неї смерть собі зроблю,

Від неї одурію.     

Іван ФРАНКО