Один з моїх перекладів... Не знаю, наскільки вдалий, тож хотілося б почути ваші думки з цього приводу.

Yellow Submarine        Жовтий підводний човен In the town where I was born        В місті, де я народився, Lived a man who sailed to sea        Жив чоловік, що плавав морем, And he told us of his life        І він розповів нам про своє життя In the land of submarines        У краю підводних човнів. So we sailed up to the sun        І поплили ми аж до сонця, Till we found the sea of green        Доки не знайшли зелене море, And we lived beneath the waves        Й ми жили під хвилями In our yellow submarine        В нашім жовтім підводнім човні. We all live in a yellow submarine        Ми всі живемо в жовтому підводному човні, Yellow submarine, yellow submarine        Жотому підводному човні, жовтому підводному човні. We all live in a yellow submarine Yellow submarine, yellow submarine And our friends are all aboard        Наші друзі всі на борту, Many more of them live next door        Багато з них живуть зовсім поряд. And the band begins to play*        І гурт починає грати... We all live in a yellow submarine Yellow submarine, yellow submarine We all live in a yellow submarine Yellow submarine, yellow submarine As we live a life of ease        Ми живемо простим життям, Everyone of us has all we need        Кожен має все, що нам треба - Sky of blue and sea of green        Небо синє та зелене море - In our yellow submarine        В нашому підводному човні. We all live in a yellow submarine Yellow submarine, yellow submarine We all live in a yellow submarine Yellow submarine, yellow submarine We all live in a yellow submarine Yellow submarine, yellow submarine We all live in a yellow submarine Yellow submarine, yellow submarine

----------------------------------------------------

And the band begins to play* - цей рядок також є англійською ідіомою, яка означає "справа набуває серйозних обертів".

Хратка - це хатка, але роботична. Заморок - роботичний замок. Хрудель - багатий феодал. Дюмель - бідний робот, який не має власної нерухомості або інших способів отримання грошей не беручись за холодну воду. Барій - хімічний елемент. Телерадіофон - апарат, схожий на радіотелефон, але розрахований на значно більші відстані. Пронеділок - день тижня за роботичним календарем. Співпадає з нашою суботою.

12 червня був День Росії. Увечері по телевізору показували грандіозний концерт. Величезна сцена, по якій їздили платформи, автомобілі, мотоцикли... А людей скільки!

Під час таких значних подій, які збирають дуже багато людей, якось особливо гостро виникає потреба задуматись про те, що їх зібрало. Я маю на увазі от що: люди прийшли приємно провести час у святковий день, і концерт - чудовий спосіб це зробити.

Це добре, не маю нічого проти концертів. Зате я проти відсутності вибору. І телевізор, як ящик, який показує цілий світ, мене дедалі більше засмучує.

Я говоритиму не тільки про даний концерт.
Напевно, зі мною хтось не згодиться, але я вважаю, що це жахливо, ці тексти, музика й виконавці. Звичайно, хтось любить одну музику, а хтось - іншу, про смаки не сперечаються. А мені здається, що таким можна захоплюватися лише за відсутності смаку. Низькопробні тексти, які часом навіть не мають змісту. Примітивна музика, яку навіть музикою назвати складно, вузький до неможливого діапазон, несумісність голосів та інструментів або частин пісні, безголосі виконавці, які іноді навіть у фонограму не попадають - все це присутнє як на російській, так і на нашій естраді. 

Позавчора я вперше почула пісню Висоцького "Кони привередливые" у виконанні Гаріка Сукачова. Стало сумно і страшно. Страшно, тому що його ж хтось слухає, хтось приходить на його концерти.

І немає навіть риторичного запитання: "Куди ми йдемо?" І так ясно. З часом планка опускається все нижче й нижче. Низькоякісні пісні, телепередачі й кіно, підручники й книжки... Перелік можна продовжувати. Люди, які це роблять, орієнтуються на все менш вибагливого споживача. А нам лишається все менший вибір. Хто не хоче слухати Гаріка, може піти хіба що в Оперу, а по телевізору щось гарне знайти майже неможливо. Гарний фільм спонтанно подивитись важко, його треба шукати в програмі заздалегідь. А хто піде на дискотеку в місті, сміливо може зватись камікадзе.

І найгірше. На екрані здебільшого не ті, хто талановиті, а ті, у кого гарна розкрутка. Нам їх нав'язують.

Отож, я за те, щоб дивитися вгору, а не вниз, споживати лише якісний продукт і рішуче не дотримуватися принципу "піпл хаває".  

Давно хотіла викласти щось весняне, оптимістичне. Фотографувала птахів, дерева, людей.  Але чомусь найвеснянішим вийшов ось цей поїзд. :)

Повернулась додому. Сьогодні у мене був захист роботи в МАН.
МАН "Дослідник" - якщо хто не знає, то це дуже хороша штука, означає Мала Академія Наук. Учні проводять дослідження, щось придумують або узагальнюють вже придумане, пишуть роботу, а потім її захищають перед такими ж як вони і шановною комісією. Загалом виходить дуже цікаво і корисно.
Зі своєї точки зору я залишилась задоволена виступом, сказала якраз те, що хотіла сказати, відповідала на питання. Учасникам теж сподобалась моя робота, вони уважно слухали, а потім аплодували. Один навіть вигукнув: "Молодець!"
Але чомусь члени жюрі, здається, не повірили, що робота моя власна, тому придиралися так, що мені здається, мене просто хотіли завалити.
З нашого ліцею нас було троє. І у моїх друзів також були серйозні, сильні роботи. Складається враження, ніби хочуть завалити хороші роботи, щоб віддати місце комусь іншому. Можливо, я помиляюсь. Але по-моєму, так не чесно.

Діалог двох ліцеїсток:
- Блін, шо за фігня, йо-ма-йо?
- Та тут ні хріна не видно!

Розмова була про задачу з фізики.

Колись я думала, що не люблю зиму. Мороз, холодно, сніг мете, як голками по щоках, та ще й слизько. Але коли погода хороша, світить сонце, небо чисте, сніжок білий - краса! А як здорово кататись на санках, грати в сніжки, ковзати по льоду, налітаючи на таких же любителів начерпати снігу собі за комір! І хоч потім, безперечно, дома сваритимуть за сніг в черевиках, шапці і повсюди, головне, що зараз весело.

А тепер я рано виходжу з дому, пізно приходжу. І вихідний лише один. Коли я йду вулицею, то думаю, як би не запізнитися, не послизнутися, не промерзнути... Думаю, навіщо я одягла чоботи на підборах замість стійких черевиків і півгодини фарбувалась перед дзеркалом. Час від часу мій погляд піднімається від брудного снігу до неба, відмічаючи, що сніг не йде - добре. Немає снігу - чисті дороги, легше йти. І пробок немає. А чи люблю я зиму? Навряд чи. Тепер я її помічаю лише на термометрі за вікном.

Сьогодні цілий день не було світла. Як виявилось, і в цьому є свій плюс - чудовий шанс сфотографувати свічки.
Одразу згадуються вірші Пастернака:

Мело, мело по всей земле,
Во все пределы.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

І погода якраз під вірші підходить - замело все навколо!