"ПЛАНЕТА ДУРЬ" (або просто – ні про шо)

Сюжет незатєйлівий: залізні й покрашені космічеські кораблі з космонавтами на борту, які вдягнуті в костюми сварщиків, вирушають на планету Венера з просвєтітєльской місієй… В них є планшети, як ото в совєцьких офіцерів у войну були, і всякі інші приспособленія, тіпа нанопласкогубці, або літающий модуль, зроблений з горбатого “Запорожця”… Ще по Венері бігають всякі горбатів годзілли в платтячках, повзають картонні крокоділи і літають птеродактилі… Начинаються сраженія, в яких побіждають люди. Птеродактиля розстріляли з автомата і мені його було жалко, бо в нього красіво світилися глаза лампочками. І ще там був робот Джон, похожий на престарілого підараса… Короче, нема ніякого смисла цей фільм переказувать, треба самому дивиться. Чєловєчность і совєцькі ідеали в ітогє побєждають, короче…

Треба ще буде “Годзіллу” передивиться, оту саму першу, американську. Також дуже смішно…

Кстаті про “Годзіллу”. Минулого року восени я в Парижі купив футболку “Лакост”, на якій було ізображено сраженіє між хорошою зеленою Годзіллою, похожою на крокоділа Гєну, і іскуственною залізною Годзіллою, яку зробили люди… На футболці хороша Годзіла якраз кусає погану Годзіллу за лапу. Ми з кумом тоді вирішили, що це поєдинок Клічка і Януковича (бо ніякого Майдану тоді ще не було й близько)…

Так от. Я про це вже забув, але мій хресник вчора мені про це нагадав. Віталік, - питає він у мене, а ота Хорошая Годзілла тогда победила? – Та не тільки победіла кажу, а даже стала мером Києва. - А плохая? – А плохая кажу, втекла в Ростов, скатіна. – А она не сдохла? – Та, за моїми даними, кажу, - ще не здохла, але сподіваюсь, шо довго не протягне…

Ну і ще ми вчора трохи випили, разумєєтса…

Приїхав давній товариш з Франції, якого звати Ізраїль, або просто “Ізя”. Він народився в Чернівцях, але потім емігрував до Ізраїля, служив там офіцером, воював, а потім переїхав до Парижу і зараз займається якимись комп’ютерними технологіями…

Ізя, питаю я в нього, - Чернівці, звісно ж, город не самий антисемітський, але все одно: що керувало твоїм батьком, який назвав сина в Радянському Союзі демонстративно вражеським ім’ям Ізраїль? Батька, до речі, звати вполнє прілічно – Максим… - А батько так мене назвав, каже Ізя, - щоб отрєзать путі к отступлєнію і навіки ссібаться із етой дурацкой страни під названієм СССР… “Я тебя так назвал Ізраиль, - казав він йому, - чтоби ти понімал, что с таким именем жить в етой стране очень сложно і треба тікать…” От-так от Ізя був іспользуваний в целях бєгства от тоталітаризма. Кавер-версія єврейського “Тараса Бульби”…

Ізя розказав ще одну забавну історію. Його мати давно працювала в якійсь лабораторії, що вивчала вплив радіації на живой організм. В качестві подслєдственних в лабораторії работали хом’яки. Ізіна мама періодично приносила дитині цих хом’яків додому в воспітатєльних целях. Про великий вплив і згубний вплив радіації тоді ще не зовсім знали. То Ізіні хом’яки, що нахваталися радіації по самі гланди, дуже бистро дохли… Кожного понеділка в мене був новий хом’як, - каже Ізя, - який до кінця тижня віддавав душу якомусь своєму хом’ячому богові… А Ізя виріс в окруженії радіоактивних хом’яків…

Після того, як ми випили за дружбу, за любов, за баб, за бандерівсько-жидівське братство, за побєду, за те щоб сдох Путін і за всякі інші разні вешчі, то Ізя предложив креативний і неожиданний тост. А давайте, вип’ємо за водку, - каже Ізя!

О! Кажу, мені подобається такий польот мислі… Правда, за водку я пить не хочу, а от за горілку с удовольствієм вип’ю…

Ну, да, каже, Ізя. Конєшно за горілку… Ізвіняюся…

Дослідник Чепінога