про Гольфстрім

Навмисно чи ні, але під час тієї подорожі ніякого фонтана мандрівник не знайшов. Однак зробив інше відкриття, яке увійшло в історію. Він виявив Гольфстрім — теплу океанську течію, що несе води з Мексиканської затоки до європейських берегів. Напевно, Понсе де Леон здивувався б, дізнавшись, що через п’ять століть потужне природне явище почне слабшати і сповільнюватися. Та нове дослідження вчених з Великобританії, Ірландії та Німеччини свідчить, що саме це з ним і відбувається. І планеті це не обіцяє нічого хорошого.

Дослідники з трьох європейських країн виявили проблеми не з самим Гольфстрімом, а з Атлантичною меридіональною циркуляцією (AMOC) — системою течій Атлантичного океану, частиною якої він є. Вони поглянули на 1600 років в минуле системи і з'ясували, як вона діяла протягом цього часу.

Здебільшого AMOC функціонувала стабільно, але в середині XIX століття ситуація змінилася. Система почала сповільнюватися. В середині XX століття цей процес посилився і з тих пір циркуляція сповільнилася вже на 15%. «Такого послаблення AMOC не спостерігалося більше 1000 років», — відзначила Ніам Кехілл, математик з Університету Мейнеут (Ірландія), яка брала участь в дослідженні.

Взагалі вчені не так давно стежать за цією природною системою. Прямі спостереження почалися лише в 2004 році. То як європейські дослідники дізналися про її далеке минуле? За непрямими ознаками.

Планета сповнена природними архівами, що містять інформацію за десятки і сотні років. Взяти хоча б річні кільця дерев. Вони можуть «розповісти» не тільки про вік дерева, а й про те, в яких погодних умовах воно росло в той чи інший час. Наприклад, теплі і вологі роки залишають по собі більш широкі кільця, а холодні і сухі — навпаки, тонкі.

Звичайно, в цьому випадку європейські дослідники дивилися не на дерева. Зазирнути в минуле допомогли відомості про донні відкладення і крижані керни з Гренландії. А крім того, вони склали прогноз, як атлантична система течій працюватиме в найближчі роки. Вчені пророкують посилення тенденції, що намітилася позаминулого століття. За словами Штефана Рамшторфа, кліматолога і ініціатора дослідження AMOC, до 2100 року вона сповільниться на 34-45%.

Наша планета функціонує, як добре збалансована система, що проявляється, наприклад, у розподілі тепла. Біля екватора його більше, оскільки цей регіон отримує більше сонячного світла, але там воно не затримується. Тепло вирушає на північ, до холодніших полюсів, а звідти на південь прямує холод. Здебільшого за такий теплообмін відповідає атмосфера, але системи океанських течій, в тому числі і AMOC, також беруть в ньому участь.

Атлантичну меридіональну циркуляцію порівнюють з конвеєрною стрічкою, яку рухає різниця в щільності і солоності води в різних ділянках океану. Потік теплої солоної води рухається від екватора на північ, у бік Гренландії. Там він остигає, стає щільнішим і важчим, через що опускається глибше під поверхню океану і вирушає у зворотний шлях на південь.

Останнім часом роботі цього механізму заважає глобальне потепління. Через нього в Гренландії тане лід, і відбувається цей процес досить інтенсивно. Тільки в 2019-му білий острів втратив 532 млрд тонн льоду. В результаті в океан потрапило стільки води, що нею можна було б залити всю Каліфорнію шаром товщиною 1,25 м.

Та проблема криється не лише в колосальних обсягах, а й у тому, що ця вода — прісна. Потрапляючи в океан, вона розбавляє солону. Через це знижується щільність води біля поверхні, «стрічці» AMOC стає важче занурюватися вглиб океану, і вона сповільнюється. Але до чого це може привести?

Автори дослідження відзначають, що уповільнення циркуляції спричинить наслідки як для Північної Америки, так і для Європи. У Новому Світі через це може піднятися рівень моря, що відчутно позначиться на східному узбережжі США. З іншого боку Атлантики уповільнення циркуляції спровокує виникнення сильніших штормів взимку і частіших теплових хвиль влітку. Але це ще не все.

«Моделі AMOC показують, що існує критична точка потужності циркуляції, після досягнення якої вона стане нестабільною або зовсім зламається», — говорить Ендрю Мейерс, заступник наукового керівника в British Antarctic Survey, організації, що займається дослідженнями полярних регіонів.

Коли саме атлантичний конвеєр досягне точки, при якій він повністю зупиниться, ніхто точно не знає. Однак раніше Штефан Рамшторф висував припущення, що для цього планета має прогрітися на 3-4°C в порівнянні з доіндустріальним рівнем. У той же час, на думку Річарда Вуда, математика, який будує кліматичні моделі у Метеорологічній службі Великобританії, це навряд чи станеться в найближчу сотню років.

Якщо конвеєр зупиниться, то постраждає вся екосистема Північної Атлантики, в якій AMOC грає важливу роль. Більш того, в Північній півкулі стане значно прохолодніше, що особливо відчують жителі Західної Європи і східних штатів США. За словами Вуда, зниження температури може досягти 5°C.

Однак і це ще не все. Річ у тім, що в кліматичній системі Землі існують критично важливі елементи, зміни в яких здатні вплинути на всю планету. Наприклад, таким елементом є дощові ліси Амазонки. Сьогодні вони поглинають значну частину CO, який виробляє людство. Але через вирубку ліси, які називають «легенями планети», можуть перетворитися на пожежонебезпечну савану, яка, навпаки, засмічуватиме атмосферу вуглекислим газом.

Подібні критичні елементи взаємопов'язані, і обвалення одного може вдарити по іншому. З атлантичною меридіональною циркуляцією саме такий випадок. За даними Міжурядової групи експертів зі зміни клімату ООН, її руйнування здатне привести до зміни характеристик Ель Ніньо, вимирання лісів Амазонки і скорочення західного антарктичного крижаного щита. Все це здатне посилити наслідки глобального потепління.

Втім, експерти ООН розцінюють таку перспективу як найгірший сценарій, в якому, до того ж, чимало прогалин, оскільки багато що в реакції природних систем, на кшталт AMOC, на глобальне потепління залишається неясним. Проте скидати її з рахунків не варто.

Зупинка атлантичного конвеєра — ще одна частина картини під назвою «глобальне потепління». Можливо, ще не зовсім чіткої, але вже очевидно похмурої. На відміну від джерела фонтану молодості, вона цілком реальна. У неї не можна вірити або не вірити. Можна лише боротися за те, щоб не побачити її цілком і без прикрас.