Журналістика — це моє життя

Із 14 років я публікувався в районних газетах на Чернігівщині й Луганщині. Мріяв поступити на факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, але без блату і грошей простого інтернатівського хлопця у 1990-му туди не взяли. Та все одно я продовжив писати, працював кореспондентом, а згодом - редактором газет, які сам і створив. За правду влада мене завжди переслідувала і сажала в тюрму. Своє чесне ім'я і право на роботу я зміг захистити лише у Європейському суді з прав людини, бо наші суди як тоді, так і зараз виконують замовлення влади. Боротьба зробила мене тільки сильнішим і навчила цінити те, що маю.

Дорогі колеги-журналісти. Я як ніхто знаю, як важко іноді буває залишатися чесним, а головне - живим. Але ніколи не припиняйте боротися за правду. Влада змінюється, а ваша совість залишається з вами назавжди. Тому важливо, щоб ми могли завжди без сорому дивитися на себе в дзеркало! 

Вітаю з професійним святом і бажаю, щоб ваше гостре слово і перо ніколи не затупилося, щоб ви отримували достойні гроші за правду, а не за брехню.