Останнім часом стало популярним шахрайство, яке псує репутацію волонтерського руху.
Збираються  гроші в АТО, на теплу форму і берці для друзів, що йдуть на війну, поширюються картки, встановлюються скриньки… Як зрозуміти і відрізнити тих, хто справді допомагає, збирає і доправляє допомогу, від тих, хто на цьому наживається?
Викладаю тут свою думку, щодо цієї діяльності, зі свого досвіду.
Якщо мова йде про благодійні фонди, які займаються допомогою армії, тут простіше. Фонд має реєстраційні документи ,відкритий рахунок, контакти, сторінку в інтернеті, де відкрито звітує про зібрані та використані кошти. Зазвичай, фонд має місце збору допомоги-склад. Скриньки, що виставляються від фонду, мають бути опечатані ти містити інформацію для кого збирається ця допомога.
Складніше, коли мова йде про волонтерів-фізичних осіб. Не секрет, що армія зараз тримається на допомозі людей: друзів, родичів, знайомих і незнайомих. Підтримка включає в себе як допомогу харчами, так і засобами гігієни, ліками, одежею, взуттям, ліхтарями, раціями, тощо. Якщо продукти харчування можна зібрати під супермаркетами, то одяг,взуття та рації можливо лише купити за гроші. Тож для тих, хто хоче допомогти варто взяти до уваги декілька пунктів:
1.Знаю особисто-довіряю.
Особисте знайомство. Завжди легше допомагати людині, яку знаєш і яка має вашу довіру.
2.Адресна допомога.
Добре знати на що саме і  для кого збирається ця допомога. Не виключено, що цьому батальйону/роті/ загону вже допомагають волонтери і варто лише звернутись до них.
3.Звітність.
Бажано, щоб після оголошення про збір коштів, людина відзвітувала про результат: зібрано-витрачено-доставлено.Все це має підтверджуватись відповідно звітом з картки-чеком,квітанцією-фотографією з отримувачем.
  Якщо ви маєте певні сумніви, то краще запропонувати придбати щось з необхідного. Адже, як правило, від такої допомоги шахраї відмовляються – їх цікавлять лише гроші.
Але, якщо ви все ж зважились надіслати гроші за оголошенням незнайомої вам людини, то ви можете попросити її відзвітувати за тим форматом, який вас влаштує. Але тут є купа ризиків, бо людина може пообіцяти,але не відзвітувати. Тож пам`ятаймо, що завжди залишається людський фактор,а довіру потрібно заслужити.
Якщо в когось є свій досвід та бажання ним поділитись, як відрізнити справжнього волонтера від шахрая, будь-ласка поділіться.
Як підсумок,хочу сказати,що волонтери-це люди з активною життєвою позицією, які мають брати на себе не лише функцію допомоги, але й контролю. Адже від нас з вами залежить не лише Перемога в цій війні, але й подальша розбудова нашої держави.

Слава Україні! 

Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало.  21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас. Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.   Тому щорічне відзначення цього дня використовується для звернення уваги на меншини з менш аніж 10 тис. особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов, якими розмовляють менше 100 осіб, не задокументовані. В Європі, під загрозою зникнення, перебуває близько п’ятдесяти мов. Особливо скрутно зі збереженням мов у корінних народів Сибіру. Є мови, кількість носіїв яких можна перерахувати на пальцях однієї руки. В деяких регіонах Азії відчутний тиск китайської мови. На Тайвані з 23 місцевих мов 14 поступаються китайській. У Новій Каледонії наступ французької мови призвів до того, що з 60 тисяч корінних мешканців острова 40 тисяч забули рідну мову. На думку спеціалістів, мові загрожує зникнення, якщо в суспільстві її перестають вивчати понад 30% дітей. Отже, діти назавжди віддаляються від предків, позбавляють себе єднання з надбанням народу чи народності і вже ніколи не зможуть відчути себе приналежними до неповторної спільноти.

Здавалося б, Україні, з багатомільйонним населенням, можна поки що не турбуватися про те, що українська мова зникає. Але проблем вистачає і на наших теренах. Сотні років поневолення зробили свою чорну справу: нинішнім поколінням ще довго доведеться відроджувати велич і багатство рідної мови. Наскільки швидко це станеться, залежить від того, як кожен із нас плекатиме рідне слово щодня і повсякчас, а не лише в день рідної мови… Адже рідна мова –це мова дитинства, мова найпершого досвіду пізнання світу, основа перших взаємовідносин у суспільстві.

“Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є базою, на якій усі люди розвивають свою особистість з моменту свого першого вдиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом усього життя. Вона є засобом навчати повазі до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями”.

Генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура

P.S.  Дякую Росомону  :)