Отець Максим — капелан. Це новітні реалії сьогодення» (відео)

Пречиста Діво Маріє, Мати Божа, Яка — з волі й задуму Господніх — непорочно зачала та народила, і на благо всього світу, разом із св. Обручником Йосифом, виховала Свого Божественного Сина й Спасителя світу! Вислухай, моя Свята Заступнице й Покровителько, мою до Нього тиху та щиру молитву і благання й упроси Його, аби Він Своєю милістю і благодаттю дав мені належної — Божої мудрости, сили й терпіння виплекати й виховати моїх дітей чесними і богобоязними людьми, щоби вони були втіхою і підтримкою мені на старість, і всьому народові українському окрасою, і щоб щирим і чистим серцем служили Христовій Церкві та славили й хвалили величне Боже ім’я та ублажали Твої, Богородице, материнство і покору Господній волі. Амінь.

Ієрей Максим Щербина, військовий священик Чернігівського прикордонного загону, капелан

«Нехай щезнуть вороги наші, і як прах розсипається від лиця вітру, так нехай розвіються злі думки ворогуючих проти нас та їх наміри знищити державу нашу Українську. Господи, втихомир тих, хто противиться заповідям та постановам Твоїм, пересуває межі давні, з мечем приходить в дім ближнього свого…»

Отець Максим — капелан. Це не просто статус чи посада. Це новітні реалії сьогодення. Нова хвиля. Свіжа. Чиста. Потужна. Авангард Нації. Надважлива ланка тих, хто так любить нашу країну, хто турбується про Україну та українство. Все просто та чітко – Бог і Україна.

Коротка розмова. Лаконічна. Глибокі, змістовні репліки. Постулати духу та милосердя. Звуки серця. Шепіт молитви. Головне, стрижневе, принципове, що було ним сказано: ми інколи не бачимо. Не розуміємо, не усвідомлюємо. Та з ім’ям Господа на вустах шлях відкривається ширше, просторіше. Внутрішня культура сприйняття. Віра. Тисячолітня віра нашого народу, котра вказує нам шлях для росту особистості та суспільства.

Милосердя. Любов до ближнього, до Бога і України. Але не псевдомудрість диванних експертів, а дієва любов, дієве милосердя, котрі кличуть туди, де Нація відчуває найбільший біль та зазнає найстрашніших втрат. Стати пліч-о-пліч із найкращими, розрадити душу, помолитися з ними та за них… Сьогодні це його життя.

Мені дуже шкода, що в нас було так мало часу на розмову. Мені так хотілося, щоб цей діалог тривав ще і ще. Та навіть ці хвилини програми вмістили в себе стільки змісту, що вистачило б на декілька ефірів. Можливо саме через це девізом цієї програми для мене стало: «Менше слів, більше справ».

Усім нам, суспільству-соціуму, українству, вже вкрай замало говорити про те, як все має бути і що й кому потрібно робити. Настав час кожному взяти на себе особисту відповідальність за майбутнє нашої Нації і усвідомити, що в часи війни байдужість та бездіяльність є злочинними по відношенню як до сьогодення, так і до майбутнього.

Давайте нарешті візьмемося за руки та почнемо будувати красиву, квітучу, щасливу країну. Давайте відбудовувати довіру, взаємодію та повагу між відданими, чесними, гідними. Давайте розбудимо нашу генетичну совісність, доброту та милосердя! Давайте? Давайте згадаємо, що наша земля пропитана кров’ю. І що кров найкращих продовжує литися на фронті.

Сьогодні суспільство розподілилося так, що перші поклали на себе надскладні обов’язки, а другі взяли собі усі права. Перші – це військовослужбовці, добровольці, волонтери, капелани, священики, митці, вчителі, лікарі. А другі – політики, селебрітіз, бізнесмени та медійні особистості, котрих якимось диявольським дивом прийнято вважати елітою суспільства, за нашої мовчазної, байдужої згоди взяли собі безліч прав та привілеїв. І не виконуючи жодних обов’язків перед суспільством, однак визначають, куди ми будемо рухатися і як. Дивина та й годі!

Перші в молитві. Перші в строю. Перші на Майдані. Перші на війні. Нагодують бездомного собаку. Поділяться крихтами із птахами. Притримають дверцята для тих, хто іде за ними. Посміхнуться дитині, помоляться услід майбутній матері. Першими. Вони вже не зможуть інакше. Вони прагнуть змін. Тому що там, на передовій, Нація виборює право БУТИ. Але і тут, в тилу, ми маємо реалізувати це кров’ю виборене право та нарешті ВІДБУТИСЯ. Як Нація. Як країна. Як суспільство. Інакше не можна. Рабів до раю не пускають.