— Боб, в чем смысл травы? 

— Травы? Трава — это исцеление нации, понимаешь? Куришь траву — мыслишь так же. Если ты мыслишь так же, это значит, нам по пути. Если нам по пути, значит, мы объединимся. Некоторые говорят: «Не курите траву». Они не хотят, чтобы мы объединились, верно? И они говорят: «Не курите траву». (смеется) Это так! Так что, знаешь, трава — это исцеление нации, так что люди должны ее курить. Они хотят курить — так позвольте им курить! Они хотят заваривать на ней чай — позвольте им это. Хотят курить — пусть курят, хотят есть — пусть едят. Но ганджа должна у них быть! Правда. Да, ман. Вот почему я говорю: у них есть много винных магазинов, и поскольку считается, что человек должен курить, у них множество сигарет, но они не хотят, чтобы ты курил траву, понимаешь? Потому что алкоголь тебя убивает, а трава восполняет! Да, трава дает жизнь. Люди, которые курят траву, живут дольше! Видит Джа — курящий траву живет дольше всех на Земле, ман. Я знаю с детства одного человека, который курит траву, я вырос и увидел — он не изменился, он не мог измениться. (смеется) Он Раста. Его зовут Роберт. Раста, понимаешь?

Интервью Боба Марли Мумии Абу Джамалу - Филадельфия, США, 1979

Ходять чутки що наш портал може закритися. Я зараз  рідко дивлюсь стрічку блогів і не зовсім розумію що відбувається на порталі. Будь ласка, поясніть хтось що відбувається?

Адміни, будь ласка, проясніть ситуацію, спростуйте або підтвердіть її
Я на I.UA вже майже шість років, тут мій блог який я веду з самого початку мого користування нетом і основна почта. Якось не хочеться втратити всі замітки за майже шість років. Підкажіть якісь ресурс, куди можна все перенести, можна навіть закордонний. Де ще ви публікуєте свої замітки крім I.UA?

Піздата

Знаєш, мені так прикольно про тебе писати,

Про не розділену любов, про те яка ти піздата.

Про твоє місто, в якому я знаю лише окремі райони.

Якось не здружився я з ним, ми навіть не добрі знайомі.

Цікаво як ти там? Надіюсь все нормально! Правда?

Друзі, робота, знаю що спорт твоя улюблена справа.

Надіюсь не саменька, біля тебе поруч той самий,

Якому ти даруєш своє тепло і ніжно кличеш "Коханий".

Без пафосу скажу що ти і справді піздата,

Вихована спортом, сама даєш собі раду!

Впевнена, розумна дотепна й красива.

Коли в перше тебе побачив, подумав що побачив диво!

А ти міська, дворова романтика, падікі, клуби.

Знаю що тусуєш з пацанами, які репчину мутять.

Час іде, але не лікує, він міняє нас з середини.

Походу він забив на мене, бо знайомі змінились,

А я той самий до нині.

Думав що не буду більше про тебе писати.

Але надворі зима і я згадав як думав про тебе на парах.

Мріяв про тебе, що колись будуть "Ми", літав десь у змарах.

Як ловив твій погляд на перервах в коридорах,

З надією на щось, але Хепі Енд буває лише в фільмах добрих.

Надіюсь ти щаслива. Ти піздата. Правда!

І поряд той, хто дійсно тебе вартий! 

© Вовка Чижук (ПР)

Сам собі поет.

Писати вірші, насправді дуже легко!

Просто потібно по дружитися з римою

І писати про те, в що віриш твердо!

Також потрібно ручка і листок,

В моєму випадку це телефон, 

плюс Віндосовський блокнот.

Набагато важче писати мінуса, 

мутити біт, поверх текста.

Потім трек, такий що в душу коле, 

таке зробити не кожен зможе.

Далі студійка, запис, трек в мережі. 

Попадає людям в саме серце, як ток по вені!

Зараз пише кожен третій,

Кожен другий думає що геній

І кожен хоче щоб його читали,

Слова на біт поклали, коментували.

Та насправді кому це треба?

Зараз кожен сам собі поет,

Кожен сам знає що для нього пріоритет.

Ским спати, кого любити.

На стакан присісти чи косяк забити.

Спорт, наука чи бабло.

Для одного щось добро! 

Для іншого, те саме, чисте зло!

Кожен сам обирає чим себе вбивати!

Просто безглуздо здоровим помирати)))))))

Ми не читаємо книжки, зате читаєм пабліки

І всі підсіли на власний сорт героїну, 

як на голку наріки!

В ночі, коли одні, коли в тиші,

Ми думаєм про тих хто у душі,

Про тих хто в самому сердці!

І в багатьох заради них, воно ще б'ється.

Кохання перетворили на наркоту.

Якщо так, то так то похуй.

Дилер, дай дозу, по вені їбану!

А мені б таку як ти, тільки щоб кохала.

Я не знаю де її знайти, але я скучаю, правда!

А мені б таку як ти, тільки щоб поряд, щоб взаємно!

Та тебе тут нема, лише в текстах ці сентименти...

30 листопада загинув в автокатастрофі Пол Уокер, один з головних акторів фільму "Форсаж".

До цього це я? А до того що чувака мені реально шкода. А от те що недавно загинув пацанчик з мого населеного пункту, мені похуй! Цікаво правда? Думаю я не один такий. Це взагалі цікаво, коли помирає хтось з відомих людей, яких ми поважали, які були нашими кумирами, в нас скорбота. А якщо помирає якась людина з якою ми часто пересікаємося, нам звичайно шкода але особливої скорботи не відчуваємо. Я маю на увазі наприклад водіїв маршрутки в якій ми їздимо, ну помер та й помер, буде інший, яка різниція кому гроші за проїзд передавати? Продавець, або сусід з іншого кінця вулиці чи на три поверхи вище. Так шкода, але як правило подумали про те годинку та й забули.

А от коли помирає відома людина, тоді починається масова жалоба. Хоча по суті, ми ту людину знали не краще ніж того водія маршрутки. Ми знаєм відомих людей за  їхніми творами і діяльністю, про особисті якості ми ж по нічого не знаємо. Акторів ми знаємо по їхніх ролях, виконавців по піснях і т.д. Прикалує коли хтось в коментах пише які ці люди були хороші. Бля, ти що з ними дітей хрестив, чи бухали ви десь разом що ти таке плетеш?

Взагалі відомим людям краще не доживати  до старості, якщо вони хочуть стати легендою. Згадайте лише Курта Кобейна, Боба Марлі, Віктора Цоя (Цой певно зайвий, він же живий), Сергія Бодрова, Ігоря Пелиха, Назарія Яремчука. Згадайте також істерію навкло Джексона, Джопса, Емі Вайнгауз. Вони померли якраз в ідеальний час для того  щоб стати легендою! Водію маршрутки легше, йому якось побоку  коли вмирати, статус легенди йому не світить))) А от водію з "Форсажа" цілком навіть світить. 

Стало цікаво чи згадає хтось про того пацанчика з мого населеного путку наприклад через сорок років? Я точно ні! Ну хіба що, якщо ця замітка доживе десь на сервері до того часу і я її перечитаю. 

Хм... А чи згадає хтось про нас?

Самотність для сильних! Але і сильних ламає,

Коли Самотність роками, починаєш вити

На місяць разом з вовками!

В пацанів студія, текста, сепли, біти.

А в мене клава, монітор, плюс чотири стіни.

Вітер в небі підхоплює парашути.

Хай там як, в кожного з нас свої дороги,

свої маршрути!

А я ще й досі не вдуплився який мій маршрут,

В якій стороні мене чекають, де мій приют?

Де буду свій серед своїх!

Де назвуть мене братом.

Де будуть казкові метелики її лагідних вій!

Я таки був цілковито правий в цій замітці. Текст написаний на емоціях, але як воно швидко нахлинуло, так само швидко кудись зникло. Тай фіг з ним, якось зовсім не шкода, це лише мережа! Зате текст піздатий на кнопався))) 

Більше реалу люди!))))))

Я не Гура і не вмію як він тексти складати,

Але одну історію хочу тобі розказати!

Я раніше думав що почуття в мережі Фейк!

Це щось не реальне!

Але раптом зявилась ти!

І я забув про сон нормальний.

Тепер лише про тебе всі мої 

Думки, мрії і бажання, 

Хочу писати тобі віршовані рядочки,

Ти моя кохана!

Ти та, заради якої тепер я хочу жити!

Зустрітися, пригорнути, від зими захистити!

Між нами відстань, обставини, мости...

Та якщо ми разом, ми зможем все пройти!

Я вірю що колись ми зустрінем сонце на даху!

Я триматиму твої руки, поцілую, 

І розкажу, як сильно тебе люблю!