Термінал. ...

В мене почалася депресія, або просто задовбала безвихідь. Розчарувався в тих людях, про яких гадав що я їм потрібний і що можу на них покластися. Через проблеми з спиною багато відстав в навчані і продовжую відставати, пропустив зимову сесію, ще й курсову не дописав. Та це мене якось мало хвилює. Якщо чесно я вже просто задовбався бути сам!  Мій найкращий друг недавно знайшов собі дівчину, тепер він... просто дуже щасливий, навіть не помітив що вчора майже цілий день йшов сніг, готується до валентина.  Я йому заздрю, але по доброму. Мені чомусь зимою набільш хочеться знайти дівчину. Мені вже 20 і мені страшно, страшно що  ціле життя проживу сам. В мене було безліч спроб і всі не вдалі. За одною дівчиною я "бігав" чотирит роки з восьмого класу,  а вона просто вийшла заміж, ну як ви зрозуміли не за мене. Але я їх всіх розумію, я просто не такий як всі, я знаю що подобаюсь багатьом дівчатам, але вони ніколи зімною не будуть тому що я не такий. Як на зло я в черговий раз закохався... Але, але, але...  Я знаю все наперед... Це буде просто "Ні!" Насправді я не інший, я цілком нормальний але в той же час і ні. Я просто хочу відчути відчуття взаємного кохання, хочу поставити на неї окремий рингтон, хочу щоб мене чекала поки я до неї приїду. Мені вже дуже набридло бути самому. Та дівчина навіть не підозрює  про мої почуття, а якщо дізнається сумніваюсь що зрадіє, тим більше в неї може є хлопець. Нажаль таких людей як я суспільство відкидає, а знаєте якби я був нормальний я б теж їх відкидав. Ех... Бувби я нормальний, моє життя було б зовсім не таке... Я б тоді мав багато друзів, дівчину і виграв би Дакар, прославивши Україну