Искать


Поиск заметок «чепинога» в архиве пользователя «Бес Понятия»

23 февраля

23 февраля…

До нас в батальон приїхав царь… В смислі, полковнік і майже гінірал Мєдвєдєв лічною персоною… Командір часті тридцять чотири сємдесят два Отдєльної мотострілкової дівізії особого назначенія імені Дзержинського… Я був пошти “дєдом”…

На показатєльних виступлєніях по скорості передачі важних сообщєній на азбуці Морзе я з похмєлья продемонстрірував якісь сумашедші рекорди… Просто руки трусилися якраз в такт…

- “Во, лисий хуячіт! Молоток! Отпуск єму, блядь, на десять суток, нахуй!”, - сказав восхіщонний полковнік Мєдвєдєв, і плюнув на сапог діжурного – старшого лєйтєнанта Мацкєвіча…

Майор Мустафін Харіс Вафіловіч, замполіт і комуніст по гороскопу, показав мені з-за спини командіра часті дулю і прошепотів так щоб я прочитав по губам: “Хуй тебе а не отпуск, понял?”

Увечері він послав мене бігать вокруг часті з вещмішком і в тяжолій шинелі в тіченії часа… Просто для здоров’я і за многократне, хронічне нарушеніє морального обліка совєцького солдата... З точки зрєнія замполіта, я був неізлєчімим рецидівістом..

По дорозі йшов видний благородний мужчина, похожий на Штірліца, з красівою дєвушкою під рукою…

- “Солдат, ко мнє!" – позвав він суворо… - В чьом дєло? Почєму бєгаєтє? С какой целью?

- Наказан, ваше благородіє, - сказав я йому, - бо на ньому був красівий гражданський костюм с отлівом, в рибну чешую…

Мужик приказав позвать майора Мустафіна і показав йому корочку гєнєрала КГБ (!!!)… Мустафін стоя упав в обморок… - Сволочь ти, майор! – сказав кагебіст… - І мразь к тому же… Це якраз була перестройка і так було модно поступать тоді… Гласность блять…

Мене відправили отдихать… Проходя мімо майора Мустафіна, я тихо й риторично запитав у нього: “Ну шо? Получив, старий підарас?”...

Майор зробив вигляд, що нічого не почув… Він був татарином і вмів притворяться…

Потом я став комсоргом і майор Мустафін давав мені ключ від свого кабінєта… По ночам ми там з Andrew E. Kormysh з Одеси пили алкогольні напитки… А Родіна – СССР - мирно спала під нашим бдітєльним захистом…

Геродот, “Історія”

Північніше калліпідів, по обох берегах ріки “Борисфен”, у степах живуть скіфи-орачі. Називаються вони так не від слова “орати”, як можна було б спершу подумати, а від слова “орать” (“крічать”, - як колись казатимуть у дикій Кацапії, якої наразі ще не існує)…

Про що ж кричать ті скіфи-орачі? – Зазвичай вони кричать про зраду, тому їх ще іноді називають “всезрадники”. Геть у всьому скіф-всезрадник бачить зраду. І в чорному, і в білому, у хорошому й поганому, у бідах і в успіхах, у своїх ворогах і друзях, в родичах, у сусідах і навіть в самому собі… Зрада – це улюблена розвага скіфів-всезрадників та запорука їхнього існування. Якщо зради довго немає, то такий скіф сильно нудьгує, а потім хворіє і може навіть померти…

Обабіч шляхів ці скіфи понабудовували багато спостережницьких веж, щоб не прогавити зраду. Часто до цих веж підходять рядові скіфи-всезрадники та питають у вартових: “А чи не видно там якої зради?”… То вартовий їм зазвичай відповідає: “Ще немає, але скоро неодмінно буде, трохи почекайте”… І вони сидять, чекають…

Як буває світить сонце влітку, то скіф-всезрадник скаже: оце випалить нам це сонце увесь врожай, будемо голодувати взимку… А якщо раптом піде рясний дощ, то цей же скіф і проголосить, що тепер точно все збіжжя погниє к їдрованій матері… І зазвичай так воно і трапляється…

Ази коварства (c)

Ізобрьов новий вид троллінга... Знаходиш ватний профіль, такий же аналогічний пост і пишеш в коментах щось тіпа: "Рассія - вєлікая наша держава!" або ше якусь пафосну, тупу ахінєю, вони на таке с радостю клюють... Ждеш поки його налайкають ватніки... Потім нажимаєш кнопку "редагувати", все витираєш, і замість цього пишеш: "які ж ви усі дурнуваті й кончені придурки"...

Ноктюрн (с)

Прокурор сидів в броньованій квартірі, на броньованій вулиці, в броньованому кріслі, вкритий броньованим плєдом… Пив броньований чай з броньованого чайника і дивився броньований серіал з броньованого тепловізора…

Було скучно. Арестовувать в цій країні було абсолютно нікого… То родичі, то друзі, то нельзя, то повтікали…

Внізапно прокурору прийшла в голову геніальна мисль…Він встав, підійшов до столу і набрав на броньованому телефоні броньовану кнопку номер Один!

- Я от шо подумав, пане президенте, а може Кравчука? Дєло “Бласко”, общественний резонанс, так-сказать, і возмєздіє, і чувство справедливості!
- Ні, - лаконічно сказали з того конця проводу
- А чіво?
- Кравчук – президент! Не можна трогать президентів, ні дєйствующих, ні прошлих ні даже будущих… Президент - це навсігда!
- А - согласився прокурор
- То може Плюща?
- Плющ помер давно, - сказала трубка
- Ну то й шо?, - спитав прокурор
- Лягай спать іди – відповіла трубка номер Один.

- От я дебіл, - подумав прокурор… Підійшов до столу, взяв з нього канхвету “Корівка”, вмокнув в кетчуп і пожував без апетіта…

По полу прокурорової квартіри устало ходила сонна муха.

– Шо? Не здохла ше? – спитав прокурор?
– Нє, - відповіла муха…
– Скоро здохнеш, - запевнив прокурор…
– Я знаю, - відповіла муха…

В броньоване вікно глухо і часто лупили снайперські кулі, а потім падали на землю, їх там збирали голодні і худі ворони…
- Лучше чєм нічєво, - казали ворони одна одній, самообманиваясь...

- Осінь, догадався прокурор…

Чепиногине

Спорити з "ватою" про щось по-суті - абсолютно бессмислєнно. Потрібна - ассиметрична дискусія без діалогів. Я на якийсь форум їхній зайшов і написав, що "безмерно уважаю Владимвладимыча, хотя мне конешно, жаль, что у него был в молодости гомосексуальный опыт, о чем он признался в интервью лондонскому таблоиду "Blue Dreams", опровергая политику гонения на представителей ЛГБТ в России"...

І пішов собі звідти, не чекаючи реакції... А сьогодні вернувся, а там і досі ожесточоннєйша дискусія з цього приводу... Большинство, конєшно, не вірять... Але зерно сомнєнія вже кинуто в почву, так сказать... Капля камінь точить...:)
(с)

Альтернативне майбутнє

Прикольно було б, якби в США Путіна без всяких пояснень тупо заарештували і кинули на якусь "зону"... - Ну скандал би був страшний конєшно. Чуркін з грозними заявами, Лавров в "бєлой пєнє", Кадиров з угрозами, Кісільов з "ядєрним пєплом" і Кобзон з концертом до Пхеньяна... А американці нікому нічого не пояснюють, тіпа - розберемся, не переживайте... Ну в Москві б ще пошуміли пару місяців, а потом рішили: ну й хуй з ним... )

Чепинога

Привіт, Одеса!..

Одеса, липень…

Привіт, Мамо!

Обіцяли бурю… Тому “чайки стонут перед бурей”… И гагары тоже стонут… Але найбільше стонут чиновники. Від Міхо. І це хорошо!

Бурі не було, хоч і пішов дощ… Доволі багато іноземців, Кінофестиваль… Та й просто так… Біля опери сидить молодий хлопець і грає на бандурі. Красиво… Одеса вистояла, тому й бандура… А міг би тут сидіти зараз якийсь гнусний балалаєчнік в лаптях і косоворотці…

На напіврозваленому старому будинку табличка: “В этом доме жил поэт Демьян»… Далі чомусь стоїть крапка, а вже після неї прізвище – “Бедный”… Враховуючи стан будівлі, дійсно “бєдний”…

Сидимо в барі. Моєму товаришу Василю дзвонить бізнес-партнер із Москви (адекватний, тіпа): “Ну что, как вам там при Саакашвили?”… - Слушай, відповідає Вася, - я даже под дулом пистолета не смогу назвать тебе ни одной фамилии ни одного российского губернатора… Потому что я их не знаю… Зато вам у нас все страшно интересно почему то…

Неповторні одеські монологи-діалоги… В ресторані біля моря якийсь менеджер лається на двох офіціантів… “Зачем??? Зачем вы отдали ему сдачу?»... Передісторія цього конфлікту мені невідома, та й яка різниця…

- Мужчина, а дом номер восемь на этой стороне, или на той?... – Скорей всего…

«Газель» перегородила виїзд з дворової арки. Водій, що не може через це виїхать з двору, довго і безуспішно сигналить. Нарешті з’являється “командір “Газелі”: “Послушай, отуда я знал, что тебе прямо сейчас куда-то надо”…

На Пушкінський зупиняється “Бентлі”… З нього виходить джентельмен. В шортах. Був на шоппінгу… Дістає з багажника “Бентлі” новий вантуз і моток дроту… Видно шось інтірєсне собі придумав не вечір…

Ресторан. “Девушка, скажите, а камбала свежая?”... – “Ну… Если бы вы пришли хотя бы вчера»… І всім все ясно й понятно… чорноморське есперанто…

На Приморському бульварі сидить свободна одеська овчарка. І дивиться на бігунів у кросовках і шортах… Не гавкає… Лєнь… Поряд проходить кіт. Полосатий… В зубах він несе рибину. Десь взяв… Ну тут, все понятно… Кіт, тєльняшка, риба… Море, літо, Одеса…

Чепинога/Бродський/Венеція

Ладно... Посвящаю собі...Останнім постом на сьогодні... А завтра щось нове придумаєм... Це також - Бродський... Двадцять років підряд він приїжджав зимою до Венеції... Кохав там щось-когось... А тільки взимку варто приїжджати до Венеції... Коли мерзнуть чайки на вітрі, і гондольєри кутаються в плащі і шарфи, і музиканти на площі грають бадьоро, щоб зігрітися... А ти виходиш зранку з готелю, береш в руки чашу кави і не п’єш, а тримаєш в руках... Так - тепло... Треба щоб в цей момент тобі на вухо щось співав Чет Бейкер в білих носках... Але він помер... Нема в мірє досконалості... То ти їдеш на Бурано, сидиш сам в барі "Блек Кет" і нікуди не поспішаєш... Бо воно не варто... І вай-фай там не потрібен... А поряд ходить Бродський... Знервований і давно померлий... Ну там нема дисонансу, нема простору і часу... Там все однаково... Коти дивляться у воду і чекають рибу... А на розі - невеличкий готель... Три зірки. Там живе Любов, Кохання... Не якась абстрактна Любов, а взагалі - Любов... Всяка, Всіхня!... Треба ж десь їй жити... Обичний номер, обична Любов... - Чек-аут, пліз... Міні-бар, мадам?... Но, онлі вотер, онлі лов... - Окей, мадам... Лов - фрі!... Бай... Бай! Сі ю лейте...
Венеція... Зима...

И восходит в свой номер на борт по трапу
Постоялец, несущий в кармане граппу...
Совершенный Никто! Человек в плаще...
Потерявший память отчизны сына,
По горбу его плачет в лесу осина,
Если кто-то плачет о нем вообще...

Фешн

Днями трапилася драма. Був на день народженні і там мені залили червоним вином мою любиму футболку. А потом ще й кетчупом… А потом я нею зачепився за якийсь якорь і прорвав дірку. В общим, вешч прийшла в повну і безвозвратну негодность і прийшлося її викинуть…

Нову купив. Значно краща й модніша, чим та шо була… В неї всякі разні художественні дирки, ніби-то вона порвана (задумка дизайнера)… І іскусствені п’ятна, - наче б то її хтось полив вином і кетчупом… Дуже красіво, я доволєн…

вгадайте хто

Куме (Чепинога)

Мій “хресник” Микита (6-ть років) називає мене “Куме”… В називному відмінку… Срєдній род… Тіпа: О, куме приїхав… В його уяві “куме” – це якесь таке странне существо неопрідільонного пола і предназначенія… “Куме!” Воно… Нєчто! Шось тіпа, як лох-неське чудовище… Я його тоже називаю “куме”… Навзаєм… Рівні отношенія…
Вчора грали з куме в рибалку… На лодці. Я грав скритого под толщей волн сома (на річці Козинці), а куме мене ловив на більєву вірьовку… Сначала хотіли мене поймать на рюмку, але я не клював - сознатєльно, вижидав… Кум (дорослий) каже: нє, на рюмку він не візьме, бутилку нада… На бутилку я клюнув… Сильно сражався, ну в конце-концов все одно заліз на борт лодки… Куме сміявся, понравилося… А потом на березі я бився об пісок як сильний, мужественний і незгібаємий риб…
- А ми тебе будемо жарить? - спитав куме… От етого точно не нада, - сказав я куме…
А увечері куме подарили нову сабаку… Це смєсь бернського зенненхунда і японської лайки. Мале, кумедне, товсте… Пробує бігать, ну падає поки-шо, перекидається. Сміщон центр тяжесті, із-за молодості… Сначала плакало, маму звало, мабуть… А потом до мене пригорнулося і заснуло… Сопіло і даже трохи хропло… Вранці прокинувся, а воно сидить цвіточки нюхає… Рібьонок ше…
Хотіли назвать його “Ізя”, але я кажу куму: "Ізя може обідиться"… А кум каже: і собака тоже може обідиться… То назвали “Боїнг”, бо куме (малий) марить літаками… Скорочено – Бо!
Рости великий, Бо!!!


Страницы:
1
2
предыдущая
следующая