Ми виходимо з того, що приблизно 13 тис. років тому назад відбувся всесвітній потоп, який поглинув більшу частину людства, зокрема процвітаючу цивілізацію Атлантида. Безперервний розвиток людства було перервано і багато в чому людям довелося розпочинати спочатку. Початок післяпотопній цивілізації було покладено на землях сучасної України. Розпочали її прадіди українців – легендарні арії. Але хто ж такі арії? Це одна із складних, найбільш заплутаних проблем. Забігаючи наперед, скажемо: такою ж складною і заплутаною є єврейська проблема. Обидві вони – "наскрізні" для історії людства й обидві нерозривно зв’язані між собою і з Україною. Важко навіть сказати, з якого боку краще підступити до арійської теми. Почнемо, мабуть, з найпростішого. В іудаїзмі – в усіх єврейських джерелах (Кабалі, Біблії, Талмуді) – про аріїв начебто ні слова. Немає прямих згадок, не називаються на ймення. Проте в зашифрованому вигляді арії, особливо арієзовані народи (духовно запліднені аріями), представлені широко. Безпосередньо ці народи розглядаються в Біблії як нащадки Яфета – одного з трьох синів Ноя, котрий врятувався під час Потопу. Названо семеро синів Яфета – родоначальників народів, життя яких пов'язане з Північною Припонтидою, а також семеро його внуків – родоначальників ашкеназів, вірмен, грузинів, еллінів, карфагенян (фінікійців), македонян, троянців [Див. Бут. X. 2,3]. Тут закладено великий зміст, про що мова попереду. Що ж до тибетських, індійських, перських джерел, то в них арій (ар’я, ар’ян, дарій) – одне з основних понять. Це не випадково. У такий спосіб арієзовані народи вказують на своїх учителів, котрі прийшли з півночі – із загадкової і прекрасної країни Арктиди. Якщо звести воєдино, що в них сказано, то матимемо приблизно таке: арій (ар’я) – спрямована душа, кожний, хто прагне шляхетних справ, хто робить велику роботу, що просуває людей до блаженства; добра й шляхетна людина, борець; той, хто знаходить священний світ просвітленості, прагне до Бога і звеличує Його; він – воїн Світла, що іде до Істини; людина, чия мета в житті – духовна досконалість; послідовник ведичної культури. Ці визначення український дослідник Ю.М.Канигін узяв з різних ведичних джерел. (Див.: Канигін Ю. М. Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе.- 5-те вид., допов. –К.: А.С.К., 2004. – 528 с.) Тут і натяку немає на білий колір шкіри й інші расові ознаки. Арій – кожний, хто прагне Істини, Світла, бореться за благо спільноти, веде її до Храму. Наведемо лише невеличкий уривок з гімну аріїв: ...Возлюбившие все светлое, все чистое, Вы правде всегда верные глашатаи весны! Недаром Солнце знания, как истина лучистая, Все ярче разгорается и блещет там вдали! Як бачимо, словом “арії” в прадавніх текстах визначались не етнічна або расова група (в санскриті навіть термін “раса” відсутній), а гарні люди, які вирізняються благородною і гідною поведінкою. Це вже потім з політичною метою терміну “арійці” було приписане невідповідне йому значення “визначника” особливої етнічної групи і навіть вищої раси. Перша спроба витлумачити “аріїв” з расових позицій була зроблена ще авторами давньоперського збірника "Зенд-Авеста", що з’явився на світ у IV столітті н. е. За це вхопилися німці. Докладалося чимало зусиль, щоб показати себе найарієзованішим народом. Істориками, філологами постійно нав’язувалася думка: німці найбільш мудрі, організовані, наполегливі, а отже, старші серед аріїв. Тому й виходило, що арієць – це німець, а вже слов’янин – то в найкращому разі кельт-напіварій. В окультній літературі, та й у політичному житті фашистської Німеччини термін "арій" тлумачився вже виключно з расових позицій, як арій-надлюдина (оберменш). Як же називали аріїв? Наведемо кілька усталених назв: 1. Люди холоду, або люди льодовикової крайки. 2. Люди "нетутешніх" знань. 3. Люди шляхетної, творчої праці. 4. Землероби, орачі, "орії". 5. Люди-напівбоги; посланці богів, царі (українське "цар", "сай", "саєнко" – від слова "арій"). 6. Люди п'ятої раси. 7. Діти Сонця. Згідно з поясненням Махідхари, коментарі котрого визнаються наукою, слово “арій”, “орій” означає “землероб”, “орач”. У Рігведі широко представлене слово “ар”, що означає ґрунт, верхній шар землі, а також слово “кришті”, що перекладається як “селянин”, “господар землі”.

До речі, саме на підставі ведійських джерел відомий англійський індолог Макс Мюллер у 1853 році ввів до офіційної наукової лексики поняття “арій”. Він наголошував, що цей термін походить від слова “ар”, яке означає “плуг”, “орати”, “окультурювати землю”. Вчений взяв до уваги й те, що в багатьох інших мовах теж існують подібні відповідники. Шумерське слово “Ur-Ru”, литовське і латиське “arti”, латвійське “аrо”, грецьке “arrow”, готське “аrіаn”, санскритські “kars”, “аrа”, німецьке “erde”, сучасне англійське “earth” , староскандинавське “erd” – всі вони мають схожий переклад: орати, орач, пашня, зоране поле, земля, руда тощо.

Водночас у літературі про аріїв простежується чимало суперечливого. І не тільки у визначеннях поняття “аріїв”, а й щодо їх походження. Одні дослідники вважають, що арії прийшли з Уралу (доказ – Андронівська культура). Інші доводять, що прабатьківщиною аріїв є географічна зона, яка охоплює Прибалтику, сучасну Фінляндію, район навколо Білого моря. Треті відносять предків аріїв до народів, що мешкали на північному заході (нинішні Скандинавія, Гренландія, Східна Аляска) [Див.: Древность: арии, славяне. – М., 1994. – Вып. 2]. О. Блаватська вважає, що аріями були “захисники давньої Трої” [Блаватская Е. П. Тайная доктрина. – Т. 2. – С. 463. ], а В. Хвойка – жителі Трипілля [Див.: Космос давньої України. – К., 1992]. Леся Українка, М. Грушевський, а слідом за ними й інші вітчизняні автори називають землі України прабатьківщиною аріїв, ототожнюючи архаїчних аріїв із індоєвропейськими народами. М. Реріх відстоює погляди про “індійський шлях” аріїв, які нібито прийшли до Європи (до самої Ірландії) з берегів Гангу. Остання точка зору заслуговує на увагу, але... По-перше, все ж таки незрозуміло, звідки прийшли арії до Індії. По-друге, науковці виявили, що санскрит найближчий до слов’янських мов, особливо ”південно руської”, себто до української. Тут найбільша кількість збігів. Чого? По-третє, дослідження показали, що багато санскритських слів вживалися стародавніми європейськими народами задовго до індійської Рігведи. Арійці заснували на праукраїнських землях державу яка називалася Араттою. Проіснувала вона близько трьох тисяч років з VІ тис до III тисячоліття до Р.Х. Відома вона для нас більше як Трипільська археологічна культура. Україна, звичайно, не є "прабатьківщиною аріїв", як дехто вважає. Арії вийшли з півночі, їхня прабатьківщина – за "хребтами Рифейськими". Вони прийшли на українські землі і започаткували тут першу цивілізацію людства – "орійську", хліборобську цивілізацію. Це питання потребує подальшого вивчення. Як виявляється, Трипілля було першою цивілізацією не тільки в генетичному, а й у хронологічному плані. Уже 7 тисяч років тому в ареалі Дніпра — Дністра мали місце компактні поселення "міського" типу, була писемність – дві головні ознаки цивілізації. І нам, українцям, про це потрібно знати, цим потрібно пишатись і докладати зусиль, щоб про це знав весь світ. Отже, арії заснували Трипілля, інші цивілізації післяпотопної епохи (Андронівську культуру, Аркаїм, цивілізації в долині Гангу тощо). Важливо те, що всі вони були "хліборобські", пов'язані з обробітком (оранкою) землі. В тих умовах перехід до хліборобської праці виступав головним чинником соціального прогресу. Допотопні цивілізації (Атлантида) чи її післяпотопний осколок Єгипет не використовували оранку землі як основу свого господарства. Зрошувальне чи підсічне землеробство ґрунтується на інших засадах. Єгиптянам, писав Геродот, "не потрібно було трудитися, прокладаючи борозни плугом, розпушуючи землю киркою чи займаючись іншими виснажливими роботами на ниві, як це змушені були робити інші народи" [Геродот. История. – С. 84]. Багата пісенна спадщина Аратти розкриває нам не тільки матеріальний потенціал, а й духовну сутність новонародженої цивілізації. Із численних переказів можна зробити висновок, що народжувався світовий хлібороб – наш великий предок, починала формуватися нова, більш висока духовність, яка ґрунтувалася на поклонінні Сонцю, любові до Людини. Іншими словами, на історичну орбіту виходило якісно нове післяпотопне суспільне утворення з усіма ознаками справжньої цивілізації: поселеннями міського типу, писемністю, релігією Откровения, яка згодом трансформувалася в Учення Христа. Найпоширенішими злаками допотопного світу були рис, кукурудза (Американський континент), ячмінь. Основним зерном післяпотопного (яфетичного) світу стала пшениця — злак, технологія масового виробництва якого створена праукраїнцями. І справа не просто в зерні, а в самій технології. З нею пов'язаний основний внесок Праукраїни в соціальний прогрес людства. Це арійська технологія у повному розумінні слова. В Аратті, на степових і лісостепових просторах України, з її помірним кліматом, великою кількістю річок і озер, благодатними земельними угіддями, розвивалася система технологій творчого типу, які забезпечували динамічне поліпшення виробництва пшениці, ячменю, проса, гречки, гороху, овочів, садових, баштанних культур у досить суворих кліматичних умовах. Удосконалюються збруя тяглових тварин, плуг, культиваційне знаряддя, зерно- і овочесховища, виробництво кормів, млини, мистецтво приготування їжі. Народжується інтенсивне землеробство і скотарство, наукові агросистеми... Усе це українське Трипілля, започатковане ще за часів Рами, отримало після повторного пришестя аріїв на землі України наприкінці III тисячоліття до н. е. Хочеться повторити: ім'я "арій" пов'язували з терміном "орати". А термін "орати" був синонімом систематичної, творчої, благородної праці землероба — головного чинника переходу від збирального примітивного господарства і кочового способу життя до осілого, цивілізованого, культурного укладу. Саме цей – "арійський" – вид праці і забезпечив свого часу створення і розвиток європейської цивілізації, яка зароджувалася на нашій Батьківщині. Звідси, з земель України, пішли арієзовані народи на захід – в Європу, впритул до Ірландії і Скандинавії, в Малу Азію, в Середземномор'я. І несли вони перш за все трипільську агротехнологію виробничого типу і сонячну мітраїстську віру, тобто те, що дає "стабільний хліб" і високу духовність. Цікаво, що ця хліборобська "оріянська" технологія збереглась до цього часу. зовсім не випадково українці поселяються в тих місцях на Землі, де є особливий ґрунт — чорнозем. До відкриття чорноземів Нового Світу впродовж тисячоліть ми постійно зустрічаємо археологічні знаки їхньої присутності на чорноземах євроазійської смуги між Карпатами і Гімалаями. Пізніше, вже в новітній час, українці освоїли чорноземи заморських країн Північної і Південної Америки та Австралії. Чому українці та праукраїнці селяться переважно на чорноземах? Відповідь на це запитання допоможе визначити внесок вашого народу в цивілізацію минулого, допоможе зрозуміти ваше історичне призначення, вашу історичну місію.