Христина прокидається ночами від розриваючих душу рифм і мелодій
- 10.11.19, 21:34
Олег Володарський: «Як же це по-українськи – під час війни жити рідною Україною»
Співачка, волонтер Христина Панасюк
І.
Бережи себе, мій друже, бережи,
І якщо на серці туга – розкажи.
Не впади, мій друже, тільки не впади,
А до неба свої очі підведи.
Буде мир і буде спокій, знаю я,
Нас біда з’єднала – ми одна сім’я,
А журавлики здіймаються у вир
І несуть на крилах спокій нам і мир.
ПРИСПІВ:
Дай, Боже, сили нашим солдатам,
Щоб не лилась українська кров,
І щоб не плакали батько і мати,
Щоб не страждала їх вірна любов.
Дай, Боже, сили нашим солдатам,
Ти збережи їх усіх від біди!
Життя країні готові віддати,
Ворожі кулі від них відведи!
ІІ.
Ваші друзі – в яснім небі журавлі,
Уклонилися заплаканій землі.
Ми пишатимемось вами все життя,
Бо жевріє в серці біль до забуття.
Бережи себе, мій друже, бережи
І якщо в душі тривога – розкажи.
Обійми, закрий плечима від біди,
Я тебе благаю, тільки не впади!
Слова і музика: Христина Панасюк
Автор-виконавець Христина Панасюк. Складно любити свою Батьківщину. Складно чути інших. Та як же це по-українськи, як генетично передбачувано – під час війни свідомо присвятити своє життя рідній Україні. Немає в цьому нічого героїчного. Є лише особливе служіння самому собі, своїм принципам та переконанням. Котрі формувалися завдяки тій любові до рідної землі, котра з такою ніжністю та відданістю передавалася з покоління в покоління.
Це велич української душі, котру так і не змогли підкорити люті вороги. Це молитовний хор голосів Небесного воїнства, котрий тисячу років молиться за втомлену та знекровлену Націю, даючи їй змогу в молитві усвідомити себе. Не питай чому так. Краще зрозумій для чого. Що несе в собі тягар випробувань багатьох поколінь. Людині, українцю, звичайній людській душі стає неймовірно складно і вона починає молитися і співати.
А іноді просто співати. І це теж молитва. Молитва за все те, що оточує співаючу душу, котрій так важко переусвідомити біль. І ця душа не відчуває каменів під ногами, забуває пори року, не відчуває спеки чи холоду в своєму прагненні служити, допомагати своїй Нації, своїй Батьківщині.
Ця душа не бачить небезпеки і не відчуває втоми. Вона летить на фронт, чимдуж рушає на передову, забуває про їжу та сон… вона живе… вона дихає в унісон диханню Нації…
Вона пассіонарно заряджається від щирих посмішок на втомлених прифронтових обличчях, вона радіє вірі у щирих дитячих оченятах, пишається військовою формою, на якій квітне жовто-синіми кольорами український прапор.
Вона прокидається ночами від розриваючих душу рифм та мелодій, вона співає, вона лине до Бога і просить змилуватися над найціннішим для неї – її українським народом.
Така душа забуває про мирське, вона створена любити і обіймати. Такій душі потрібен спокій. Вона не потребує слави та визнання. Така душа здатна на все. І лише ти, жовто-синій, можеш дати цій душі мир та спокій.
Побачивши її, обережно та дбайливо обійми цю душу і помолися їй вслід. Мовчазною молитвою. До самого Бога. Молитвою без зобов’язань, щирою та довірливою, не залишаючи в собі нічого окрім істинної віри в прекрасне майбутнє своєї країни і такий довгоочікуваний мир.
Така душа ніби співає: «Віруй в себе і власним прикладом навчай інших любити Бога і Україну». Така душа наче свічка… такі душі потрібно берегти… в них істинний сенс нашого Українського існування.
Христина Панасюк. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського
