«…поза всякими програмами й партіями - земля належить до мене.
Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже, - всю я вміщаю в собі».
«Іntermezzo» М. Коцюбинського
Довгождане літо парубкує,
Мчить стежиною в дзвінкі поля.
Сонечко тепло своє дарує,
І у млості дихає земля.
Голубіють дзвоники й левкої,
Маки посміхаються у житі.
Я краси не бачила такої,
Хочеться забутись - і любити!
Хочеться зануритись у трави
І лежати горілиць в полях.
Хай лоскоче вітерець ласкавий,
Цвіркунець сюрчанням забавля.
Визбираю в тиші звабні звуки,
Уберу у себе літа щем.
Деревій хапа мене за руки:
"Ти не йди - побудь іще!"
