Бачу, земле, твоїм багатством підкупили твоїх людей, із небес твоїх злазить птаство і вивчає молитву курей... По тобі сновитає совість, від села до села бреде, душу викраде і натомість грудку золота покладе... Бачу, земле, немов помиї, виливають на тебе глум, – перезув я з краси твоєї дивні очі у тихий сум… © Ярослав Павуляк, семидесяті http://uk.wikipedia.org/wiki/Павуляк_Ярослав_Іванович