"Се бо Дажбо створив нам овейце, що є світ-зоря, яка нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була..." (Книга Велеса)

 

Ще з незапам’ятних часів у міфопоетичних традиціях багатьох світових культур яйце було найдавнішим символом життя. Саме його вважали прообразом світового, космічного овейця, з якого зродився Всесвіт. Одна половина овейця стає небом, інша – землею, а жовток – сонцем. Звідси його обожнювання та надзвичайне звеличування у наших Предків. Детальніше тут

Великдень тому й називається Великим днем, що в цей, найбільший у році, день, воскресає бог життя —Даждьбог-Сонце, а весь світ возносить хвалу воскресінню, перемозі весни-літа над зимою, добра над злом, народженню любові, доброти, надії та радості життя.

Як колись, у предковічні часи, сонце народилося з золотого яйця, так і орій народився тоді у сонці і до нині живе, і дихає у ньому, і щовесни воскресає сонцем. Разом із золотим яйцем та з воскресінням сонця світ отримав тоді в дар від небесного Володаря-Творця найвищу творчу силу неба — весь земний рай, сповнений багатства і щастя. Та в підніжжі гори сонця — Хориву, у корінні Дерева-раю заховалосьтоді від Бога людське зло, лютий змій, який постійно підточує Дерево життя і мстить людям за зле господарювання на землі вселенським болем і кривдою. А тому Великий день — то велике свято сонця,коли Господь відчиняє небо і через Небесні ворота по чарівному вербовому мосту приносить у людськідуші святий очисний вогонь. Детальніше тут