В клаптик небесної сині, видимий поміж висотками, раптом закрався Місяць, нівелювавши колір. Біле, до болю, сяйво вдиралося в сонний погляд. Відбирало думки й спокій, просверлювало наскрізь мізки. Розпочинався жовтень. Величезне коло Місяця відкотилося Вселенським каменем, відкривши Вхід. Раз у рік Душі сходять звідти, прихопивши свої гріхи, мов зорі, у кишені Неба. Душі спускаються Місячною доріжкою тихо і впевнено. Тут, на Землі, їх чекаємо ми зі...

Читати далі...