хочу сюда!
 

Taя

46 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 45-55 лет

Заметки с меткой «війна»

Внаслідок танкового обстрілу Авдіївки загинули двоє людей

Бойовики стріляли по місту ввечері 16 лютого: гатили по центру й поцілили у три житлові будинки та магазин. Було поранено трьох людей, у двох - легкі травми. Одного доправили до опікового центру у Дніпрі. Сорокарічний чоловік загинув на вулиці, в нього залишилося двоє дітей. Снаряд, який був випущений по ньому, 125-міліметровий фугасно-уламковий - з танку Т-90.

Тим часом кілька снарядів впали і на подвір'я місцевої лікарні. Постраждалих немає.

На передовій загинув військовий, п'ятеро бійців отримали поранення. Один з них – критично важкий, у нього травматична ампутація двох нижніх кінцівок.

У когось за вікнами лише зима...

Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я...
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші "дрімнули"... не в наметі...
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.
Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш..
І не знаєш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...
Ми не герої, як ви говорите...
Тут люди дуріють, стають душевно - хворими...
Це все від війни... від великого горя,
Але більшість - сильна. Сильніша крові і болю...
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру...
І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там - щастя.
Не шукай собі зла.

автор вірша невідомий

Не вдова

Вагітна дружина загиблого під Авдіївкою Маріса Камінського опублікувала в мережі зворушливе звернення.

Лист Яна Камінська оприлюднила на своїй сторінці “ВКонтакті”.

“Дорогі друзі, хочу подякувати щиро вам за те, що ви розділили з нами цей біль, втрату прекрасної, світлої, щирої людини. Всі, хто були поруч, та ті які молилися та тужили разом з нами, я дякую вам. Друзі, я знаю як вас було багато, коли ми проводжали мого коханого чоловіка в останню путь. В очі не могла вам дивитись, адже очей від коханого не могла відірвати. Низький уклін, схиляю голову, моєму серцю немає покою, нікому у світі не бажаю пережити цей біль. Його не можливо виміряти”, – пише Яна.

“Хочу вас щиро попросити заради пам’яті мого чоловіка помолитися за його дитя, яке під моїм серцем. Малюк тужить за татом і хоче жити.

Люди цінуйте кожну прожиту мить. Біда ходить так близько. Нехай вас оберігає Бог. Робіть щасливими одне одного, адже ви не знаєте, що будь-який вчинок може стати останнім у вашому житті.

Ви знаєте, люди вік живуть і щастя не пізнають. З моїм коханим ми знайомі два роки і я сміливо можу сказати, що ми пізнали щастя. Нехай моє з чоловіком сімейне життя було чотири місяці, нехай воно таке коротке, але це найсолодші роки мого життя проведені разом з ним. Найпрекрасніше, що сталося з нами, це коли ми побралися, поєднали наші серця назавжди.

Ти ж знаєш, коханий, навіки твоя. Сьогодні ми в останнє цілувалися і це найсолодший поцілунок за все моє життя. Цей цілунок назавжди залишиться на моїх губах. А моє волосся все ще так пахне тобою коханий, найкращий аромат у світі. Він не хотів від нас іти, але віддав своє життя за нас, щоб нарешті настав мир у нашій Україні.

Молю Бога, щоб ця війна, яка зруйнувала сотню долей закінчилася, щоб батьки, брати, сестри та діти ніколи не ховали своїх хлопців.

Всім кричу: “Я не вдова! Я – кохана дружина героя Камінського Маріса Айдиновича”. Герої не вмирають”, – написала дружина загиблого бійця.


http://ibilingua.com/vsim-krychu-ya-ne-vdova-zvorushlyve-zvernennya-vagitna-druzhyna-zagyblogo-bijtsya/

Не можна судити генералів за бойові втрати


Коли починав формуватись штаб АТО, генерал-майор Віктор Назаров був одним із тим, кому довелось докладати значних зусиль, щоб налагодити його роботу. Українські військові, що відправились на Донбас в 2014 році, вперше стикнулися з явищем гібридної війни. Важко було всім: командирам (їм  необхідно було приймати не зовсім звичні рішення за класичними схемами) і підлеглим (вони аж ніяк не були готові воювати - починаючи з неусвідомлення справжнього обличчя свого противника і закінчуючи недостатнім матеріальним забезпеченням).

В процесі анексії Кримського півострова Російською Федерацією багато офіцерів, в тому числі і генералів, зрадили Україні і українському народові. Вдумайтесь в слово “генералів” - тих людей, які пройшли не короткий шлях служби, яких доля наділила, мабуть, неабияким досвідом і до того ж вже точно сформувала життєву позицію. Але… З початком АТО були і такі генерали, які відсижувалися в кабінетах або відлежувалися в госпіталі, аби тільки не брати на себе відповідальність. Не захотіли відповідати за когось – будуть відповідати за себе, рано чи пізно. Зараз не про них. Це окрема болюча тема. Зараз про тих, хто не побоявся ставити і виконувати бойові задачі. Генерал-майор Назаров помилився, сталася трагедія, яку вже не відвернути. Ми співчуваємо родинам загиблих. Але війна триває. І ми не маємо права судити командирів за прийняті рішення, наслідки яких не завжди можна передбачити. За такою логікою можна судити будь-якого командира, чий підрозділ зазнав втрат.

Не забувайте про те, що ворог постійно працює. І такі вразливі “місця”, як  трагедія літака ІЛ-76 дуже вдало використовується ним для підбурення населення до активних дій, що сіють в суспільстві лише розбрат та негативні наслідки. А це, в свою чергу, на руку нашому противнику. Ми маємо бути єдині і думати про тих, хто зараз на передовій захищає нашу державу, робити все для того, аби не нашкодити їм. Звинувачувати і обливати брудом завжди легше, ніж допомагати і старатись виправити ситуацію.

 

Хунта схвалює!

При благоденствии праведников веселится город, 
и при погибели нечестивых бывает торжество (Притч 11:10)


.... я просто відкрила ноут podmig





Одного разу, лагідним лютневим ранком, промінчики добра, любові і всепробачення, відправлені у Всесвіт добрими українцями, наче джмілик на квітоньку, влетіли і віконечко макеївського офісу ...





...многие сели в лифт и уехали (Б. Філатов)



Світлина від Yuriy Petko.

Світлина від Баба і кіт.

Retweeted ЗСУ - НАША ГОРДІСТЬ! (@UaForces):

Захараст обіцяє взяти Київ до весни! Тепер головне підібрати зручніший кабінет, без ліфту, без вікон та ходити пішки, бо з джипами біда...



Retweeted George (@yupivo):

Не будь как Мото, будь как Гиви!



Retweeted МинПанд (@crimeapanda):

Ало, это радио ДНР? Поставьте, пожалуйста, "Полет шмеля"!


Retweeted Один Спамс (@odinspam):

Гиви убили, чтоб нанести урон экономике Украины. Миллионы украинцев отложили работу и начали писать смешные комментарии.


Retweeted Х**вый Кременчуг (@kremen_x):

Просьба к тому, кто еб@шит высокопоставленых новоросов. Кто б ты ни был, ты можешь это делать в пятницу вечером?


Світлина від Dmytro Bogush.



Світлина від Едуарда Омельченка.

І по нього вже "ліфт" приїхав

https://www.unian.net/war/1765707-v-donetske-likvidirovan-glavar-boevikov-givi.html

Ґіві всьо. Я так розумію, ліквідуються всі, до кого в нас був негатив. Щоб миритися було легше? Світлина з планшету не вставляється, пройдіть погляньте https://www.facebook.com/baba.and.kit/photos/a.451544164890400.104264.451524258225724/1423695251008615/?type=3&theater