хочу сюда!
 

Marina

39 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «александрия»

Исторический фильм - Агора

Одно время произвела сильное впечатление книга "Под звездами Александрии", история о Полисфене и Гипатии. А сегодня оказалось что в феврале выйдет исторический фильм. вот только судя по описанию фильм будет отличатся от духа книги, но все равно интересно посмотреть. Ее философские взгляды и духовное учение относится к неоплатоникам, а она сама к посвященным.  Рекомендуется всем т.к. ее история интересна и глубока. Особенно с той точки зрения что она выдающейся женщиной. Фильм снят не голливудом, поэтому может быть интересным.
Александрия Египетская. Начало V века нашей эры. Великая жизнь, страстная любовь и трагическая гибель прекрасной Гипатии, первой в истории женщины-ученого – философа, математика, астронома. Перед ее мыслью преклонялись мудрецы, на ее лекции стекались тысячи, она предвосхитила открытия Галилея и Коперника, к ее слову прислушивались правители, красота ее ума и тела разбивала сердца. Сама же Гипатия разрывалась в своей любви к двум мужчинам – бывшему рабу Даусу и благородному Оресту, готовым отдать за нее свои жизни. Но завистники не терпели славы и популярности этой женщины, окутывая ее клеветой и интригами. В 415 году Гипатия была растерзана разъяренной толпой...
История:

В темной синеве расступившихся облаков я увидел алмазное скопление плеяд, которое украшала самая яркая, звезда на небосклоне. Ее луч вдруг коснулся моего сердца, и я с трепетом ощутил ту великую силу, которая, не умирая в веках, будет проливать на землян чудесные дары красоты, учености и героизма.

Полисфен. Под звездами Александрии

 

"Гипатию многие считали ярчайшей звездой в созвездии неоплатоников и наиболее впечатляющей фигурой в александрийской философии. Занимая место философа, до нес занятое ее отцом Феоном Математиком, бессмертная Гипатия была долгое время центральной фигурой Александрийской школы неоплатонизма. Прославленная глубиной своих знаний и очаровательной внешностью, любимая гражданами Александрии, часто дававшая советы отцам города, эта знатная женщина выделяется на фоне интеллектуальных и этических стандартов своего времени как величайший из языческих мучеников.

Гипатия, ученица самого волшебника Плутарха, образованная в традициях глубокой мудрости платонической школы, затмевала в спорах и диспутах всех проповедников христианских доктрин в Северном Египте. Хотя ее сочинения погибли во время пожара Александрийской библиотеки, подожженной мусульманами, некоторые намеки на их природу можно извлечь из утверждений ее современников. Гипатия, судя по всему, написала комментарии к "Арифметике" Диофанта и к "Астрономическому канону", а также к "Коническим сечениям" Аполлония из Пергама. Синезий, епископ Птолемея, ее преданный друг, просил помощи Гипатии в конструировании астролябии и гироскопа. Осознавая силу ее интеллекта, ученые мужи многих наций толпами собирались на ее лекции.

Многие писатели полагали, что учение Гипатии является христианским по духу. На самом деле она снимала покров таинственности, которым окружил себя новый культ, раскрывая с такой ясностью лежащие в его основе принципы, что многие обращенные в христианскую веру покидали ее и становились друзьями и сторонниками Гипатии. Гипатия не только доказала языческие источники христианской веры, но и раскрыла подлинную природу так называемых чудес, к которым апеллировали христиане в утверждении божественной избранности. Гипатия при этом обращалась к естественным законам, управляющим явлениями.

В это время Кирилл, позднее ставший известным как основатель доктрины Христианской Троицы и канонизированный за ревностную веру, был александрийским епископом. Видя в Гипатии препятствие к распространению христианской веры, Кирилл, по крайней мере косвенно, был причиной ее трагической смерти. Вопреки более поздним попыткам оправдать его, неоспоримые факты говорят о том, что он не сделал даже попытки предотвратить отвратительное и жестокое преступление. Единственное хоть какое-то ему оправдание заключалось в том, что, ослепленный фанатизмом, Кирилл считал Гипатию волшебницей, вступившей в сговор с дьяволом. История свидетельствует о том, что его жертва, непорочная дева-философ, славилась своими добродетелями, моральной целостностью и абсолютной преданностью Истине и Справедливости.

Большинство лучших умов христианства того периода может быть освобождено от подозрения в соучастии в убийстве, однако ненависть Кирилла была столь велика, что, безусловно, передалась более фанатичным сторонникам его веры, в частности, группе монахов из Нитрийской пустыни. Ведомые Петром Читателем, буйным и необразованным человеком, они набросились на Гипатию на улице, на дороге из Академии к дому. Они выволокли беззащитную женщину из колесницы и притащили ее к Цезаревой церкви. Сорвав с нее одежды, они умертвили ее камнями, затем раковинами содрали с нее кожу и плоть с костей и отнесли изувеченные останки к месту, называемому Киндрон, где сожгли их дотла. Так погибла в 415 году от Рождества Христова величайшая женщина из посвященных древнего мира. А с ней угасла неоплатоническая школа Александрии. Память о Гипатии и ее мученичестве хранит образ канонизированной римской Католической Церковью Св. Екатерины Александрийской" (Холл М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической ирозенкрейцеровской символической философии).

Афинянин Полисфен обучался в Александрийской школе и был одним из лучших учеников Гипатии. Их сближало родство душ, общность взглядов на мир и преданность делу служения Истине. Полисфен во многом помогал своей наставнице в научных опытах. Их взаимоотношения вскоре переросли в мощный союз, где противоположные Начала, дополняя друг друга, создавали ту особую атмосферу, в которой рождались новые философские, астрологические и научные труды. 

"После вероломного убийства Гинатии фанатикамихристианами Полисфен пережил сильнейшую духовную драму, однако потеря близкого человека не сломила его. Он стал ярым популяризатором идей своего учителя, а через два года сам погиб от кинжала одного из убийц наставницы" (Уоллес Г. Александрийская школа.. Ее рассвет и закат). Такова судьба двух замечательных людей, которые пришли в мир, чтобы дать ему новое знание.

Тут можно скачать роман Кингсли Чарльза о Гипатии http://www.modernlib.ru/books/kingsli_charlz/ipatiya/

Вот тут есть немного описание про нее: 

http://afield.org.ua/ist/hypatia.html

http://ru.wikipedia.org/wiki/Гипатия

Сакральні ландшафти України - від предків до нащадків

Парк "Олександрія" в м. Біла Церква

"Доля всякої істини спочатку бути осміяною,
а потім - загальновизнаною"
Альберт Швейцер

Автор добірки Людмила Кликова -
засновник та керівник Української
школи ландшафтної творчості "Оранта"


Щось магічне є в давніх магнатських резиденціях Право-бережної України. Не випадково письменник француз Даніель Бовуа у другій половині ХУІІІ сторіччя, змальовуючи світ правобережних резиденцій, писав про ауру, якою оповивається "чаруючий шарм життя в садибах України". Неодмінним елементом резиденції правобережного аристократа мав бути парк (сад), який становив її ідеальну, небесну складову, був її душею. Кожен з них репрезентував якусь свою, оригінальну ідею в природному оточенні. Квітка й дерево, алея та колона парку, створені людиною, оповідали відвідувачам мовою символів про великий міф, написаний геніальним садівником у співтворчості з природою.
Дендропарк "Олександрія" Національної академії наук України знаходиться на відстані 80 км на південь від Києва і є взірцем садово-паркового мистецтва кінця ХУІІІ початку ХІХ століть. В парку природний краєвид гармонійно поєднується з архітектурними спорудами та водною поверхнею ставків і річки Рось. На сьогодні обґрунтовується гіпотеза про втілення образів поеми "Божественна комедія" Данте Алі'єрі в паркових композиціях "Олександрії".
Хтось назвав його другим в світі після англійського парку Стоу. А як насправді?
Парк "Олександрія" існував у складі білоцерківської резиденції Браницьких та мав спочатку площу первинного парку близько 80га (на сьогодні парк складає 297 га, а весь комплекс - 405,8га). Первісний парк створено до березня 1787 року. Існує унікальний план 1858 року, який ілюструє "вміле використання рельєфу в організації паркового ландшафту і планувальної сітки, особливо в районі долини східної балки". Але є документальні твердження, що на 1804 рік "Олександрія" вже існувала.

В червні 1811 року граф де ла Гард провів майже цілий день, оглядаючи символічний сад у резиденції Браницьких. В 1823 році син київського коменданта Вігель після огляду парку написав: "всех прелестей этого очаровательного места я описывать не буду: их было слишком много". В 1834 році історичний журнал "Киевская старина" надрукував переклад на російську фрагментів спогадів анонімного англійського лікаря, присвяченого його враженням від короткого перебування в парку резиденції графів
Браницьких. На сьогодні всесвітньо відомий представник пейзажного паркового стилю - парк Стоу, яким вважається започатковано такий стиль в світі, створений у 1738 році.
Є свідчення:
"К числу наиболее известных пейзажных парков Англии относится парк Стоу в районе Букингема (около 100 км от Лондона). До XVIII в. здесь существовал регулярный парк, созданный по проекту архитектора Ванбрега. В 1714 г. архитектор Бриджмен начал его переделывать в парк пейзажного типа. Уже тогда в композиционное решение были включены окружающие участки площадью около 400 га. Закончили перепланировку в 1738 г. архитекторы Вильям Кент и его ученик Ланселот Браун. Центром композиции парка был дворец, перед которым с севера и юга организованы прямоугольные открытые пространства. В южном направлении перспектива завершается статуей короля Георга I, а к северу - гладью водоема. Пересеченный рельеф с оврагами, холмами использован для создания небольших лужаек разнообразных видов. В первый период существования парк был ограничен регулярными посадками деревьев, которые позднее были заменены группами деревьев и кустарников, что позволило выявить
перспективы на окружающие пейзажи".

Заради справедливості подивимось фактам та історії в очі: план парка Стоу - це перші кроки до природного, але з дуже помітними залишками регулярного стилю. Навіть, дивлячись на планувальну структуру парку, помітні ареали регулярного стилю трохи розбавлені зеленими масивами, обнесення парку алейними насадженнями.
У 1759 році вийшла в світ книга англійського архітектора В. Чемберса "О восточном садоводстве". Але на сході від Англії знаходиться не тільки Китай. Відома англійська школа пейзажистів виникла в Англії в останньому десятиріччі ХІХ сторіччя, коли в Україні вже була відома певна кількість неповторної краси маєтків з ландшафтами у, так званому, природному стилі. Витоками ідей були філософія, політика, мистецтво, наука, навіть економіка. Як вважають Н. Певзнер, Дж. Д. Хант, Р. Паульсон, М. Барідон, пейзажний парк зобов'язаний своїм народженням не професійним садоводам та архітекторам, а літераторам, філософам та знатокам мистецтва, лікарям, тобто англійським "гуманістам".
То чи не українські пейзажі, наша гармонійна природа та подорожі до України також надихнули їх звернути увагу саме на природність створюваних ландшафтів?
Сьогодні до нас повертаються залишки прадавніх знань - Веди - у вигляді Фен-Шуй, ідея створення школи нового типу, запропонована українцем-емігрантом Євгеном Колиско, у вигляді німецької Вальдорфської школи, безліч винаходів - у вигляді дорогих товарів з-за кордону тощо.
Тому, я вважаю, що створювати гармонійні ландшафти українських майстрів навчила наша природа, краса якої вражає навіть зараз на теренах сучасної України. Про неї довгий час ніхто й не згадував.
Полякам, французам, англійцям не було причини возвеличувати та оспівувати ландшафти України, але свої маєтки вони розташовували саме тут. Можливо зацікавленість українськими ландшафтами та
вибух розвитку садово-паркового мистецтва в Україні у ХУІІІ-ХІХ сторіччях, велика кількість вже створених панських маєтків пояснюється тим, що українська природа надавала можливості створення пейзажних парків з мінімальним втручанням: незначна кількість екзотів, скульптура, паркові споруди - й існуючі, і без того привабливі, природні ландшафти набували особливого, ще більш вражаючого колориту, з акцентуванням уваги на неповторних красотах.
Білу Церкву, де знаходиться згадуваний парк "Олександрія", заснував у 1032 році великий князь київський Ярослав Мудрий під назвою Юр'їв. Білоцерківський замок та його велика округа стали в другій половині ХVI на початку ХVI сторіч одним з найдавніших осередків козакування. Білоцерківський полк був складовою війська гетьмана Богдана Хмельницького. Біла Церква як центр королівщини стала приватним володінням першого ж володаря-поляка графа Мнішека. В таку природу неможливо не закохатись. Після Люблінської унії 1569 року і створення польсько-литовського королівства - Речі Посполитої, Україна опинилася під владою польської шляхти. Посилення гніту з їхнього боку викликало заворушення серед козацько-селянських мас. Влітку 1768 року Південна Київщина стала одним з центрів повстання під проводом М. Залізняка і І. Гонти, яке дістало назву Коліївщина. Для розправи над повстанцями король Станіслав Август Понятовський спорядив війська на чолі з відомим воєначальником графом Ф.-К.
Браницьким, якому з часом вдалося придушити хвилю селянсько-козацьких повстань. З 1774 року, в нагороду за перемогу над повстанцями, привілей на володіння отримав великий коронний гетьман
Францішек-Ксаверій Браницький. З кінця ХVI сторіччя Браницькі були тісно пов'язані шлюбами з Галичиною. Політичні амбіції Ф.-К. Браницького набувають чіткіших рис після його одруження в 1781 році з Олександрою Василівною Енгельгардт - камер-фрейліною Катерини ІІ (деякі джерела свідчать - первородною дочкою Катеринини ІІ та Сергія Салтикова), небогою найяснішого князя Г. О. Потьомкіна-Таврійського, всесильного фаворита російської імператриці Катерини ІІ. Катерина ІІ бажала стабільного
миру з Польщею і заохочувала шлюби між російськими дворянами і польською шляхтою.
З 1784 року О. Браницькі отримала маєток (один з найбагатших на Україні) в дарунок від свого чоловіка і почала наводити в ньому лад.
Перші роботи розпочалися в 1793 році. Протягом 1796-1807рр. на службі в графа працювали архітектор Домінік Ботані, садівник зі Львова Август Станге, пізніше Зінгер Чех, французький архітектор Мюффо, Цанге (Sztunge польск.), Бартески (Бартецький), Вітт, Єнс. Цікаво, що Август Єнс, німець за походженням, працював в парку з 1815 року 54 роки до своєї смерті. Три покоління Браницьких розбудовували парк. Реформа 1861 року, яка скасувала кріпацтво, позбавила Браницьких безкоштовної
робочої сили. Роботи в парку уповільнились і звелись до робіт з догляду за існуючими композиціями.
Крім житлових приміщень в палацах тих часів розміщуються: домова каплиця, портретна галерея, збірка старожитніх пам'яток чи колекція творів мистецтв (музей), бібліотека й архів, що свідчить про духовні надбання роду, повагу до духовних основ життя та розвитку. За свідченнями: у вишуканих краєвидах парку мистецтво садівників намагалось посилити красу природи; загадкові печери та кургани з лабіринтом для мандр надихали відвідувачів парку на містику; стіна з віршами Вергілія, Ротонда з бюстом Потьомкіна, єгипетський храм; декілька дерев, посаджених імператором Олександром І, павільйон з його бюстом; сім американських лип, насаджених імператором Миколаєм І, імператрицею та іншими членами Царського Дому, альтанка з грабу, безліч бронзових та мармурових скульптур, садові меблі, вази з карарського мармуру, малахітова ваза імператора Миколая І, фарфорові вази, млинок, колекції рослин в
оранжереях.



Італійські статуї були копіями античних скульптур, які замовив Наполеон І для Версальського парку, але не встиг їх вивезти. Після падіння імператора Франції Олександра Браницька придбала 16 скульптур найвідоміших майстрів світу в Венеції і привезла до своєї резиденції (15 з них експонується зараз в музеї).
Велика поляна, вкрита зеленим килимом квітучих трав (97 видів, багато з них занесені в Червону книгу) - досягнення садівників в той час у створенні стійкого постійно квітучого покриву - з розташованими групами могутніх дерев. Це музей рослин з 83 видів дерев: 17 - місцевої флори, а 66 - інтродуковані.

Серед них сімейне дерево Браницьких - чотиристовбурна сосна звичайна, яка росте з одного кореня, а далі, подібно генеалогічному дереву, розгалужується на 4 стовбури - діти Браницьких. З раннього ранку і майже до сходу сонця вона залита яскравим світлом, що додає пейзажу легкості й прозорості. Звідси добре видно білоколонний павільйон "Луна", романтичні "Руїни" із ставком і каскадом, арочний міст, вікову паркову діброву - перлину "Олександрії" і долину р. Рось, навколишні луки і ліси.
Маєток успадкував в 1838році після смерті Олександри, син Владислав Ксаверійович, який був одружений на Розі Потоцькій, мав винні та кінні заводи в Гурзуфі та Масандрі. Їх син - онук Браницької - Владислав Владиславович, був одружений на Марії з роду Сапегів (колекціонерів Трипільських скарбів). В 1917 році парк було пограбовано, зруйновано, частину будинків спалено. З 1922 року рішенням Київського губернського комітету парк "Олександрія" був оголошений державним заповідником і до 1946 року входив до складу сільськогосподарського технікуму згодом інституту. З 1946 року і донині парк підпорядкований НАН України. Під час ІІ світової війни частину вікових дерев сосни звичайної було вирубано. Тільки з 1955 року під керівництвом архітектора Д.М. Криворучка почалась реконструкція парку згідно розробленого проекту реставрації. У 2000-2007 роках за проектом Укрпроектреставрації відновили ставки, споруди.


Особливу дендрологічну цінність парку становить багатовікова діброва та вікові екземпляри сосни чорної та Веймутової (одна з них - улюблене дерево О. Браницької - єдина найстаріша в Європі серед цієї породи), ялівцю віргінського, тюльпанового дерева, модрин польської та європейської, дубу червоного, оцтового дерева, оксамиту амурського, липи повстяної, гледичії триколючкової, гортензії деревоподібної, півонії, магнолії Кобус, глоду рожевого махрового та ін. Колекційний фонд нараховує близько 2500 видів, форм та сортів рослин з Північної Америки, Китаю, Японії, Західної і Південної Європи, Криму, Кавказу,
Далекого Сходу. Коніфетум (колекція хвойних): ялівець (65 таксонів), тис (13 культиварів), та інші, розарій (48 сортів, 138 культиварів), колекція бузку (30 сортів), чубушник садовий в сортах. Вікові дуби 250-400 річні - національне надбання України.
Рельєф території має перепад висот 27 метрів, виходи скельних порід визначили надзвичайну мальовничість планування. Довжина алей та доріжок - 20 км. Основа парку - природний лісостеповий ландшафт: дубовий ліс в поєднанні з полянами, луками, річковою долиною. Парк гармонійно продовжує ландшафт навколишніх лісів, полів і заплавних луків. Дерева утворюють "вікна в природу": на православну церкву та костел на Замковій горі. Високий естетичний ефект та вплив на відвідувачів - в будь-яку пору року та погоду. Стиль архітектури - пізній класицизм. В західній частині парку розташована Палієва гора, заввишки 27м з розгалуженою системою підземних ходів, пов'язана з Українським козацтвом та повстаннями.
Це цілісний ансамбль, в якому знайшла своє відтворення ідея поєднання творчих сил природи і людини. Парк, частіше фільварк Голендерню на протилежному березі річки Рось, відвідували Г.Р. Державін, О.С. Пушкін, Т.Г. Шевченко. Парк оспівували польські поети: Ян Ліппоман написав вірші, Ян Бровінський видав поему "Олександрія" - та художники: Наполеон Орда, Вілібальд Ріхтер, Михайлина Бєржинська, Фелікс Бжозовський. Парк відвідували члени царської родини Романових, Адам Міцкевич, декабристи П.І.Пестель, М.П. Бестужев-Рюмін, С.І. Муравйов-Апостол О. Бердяєв, визначні політичні та культурні діячі.
Парк як храм чи святилище. Найдавніші споруди та паркові композиції ніколи не мали жодного господарчого призначення, несли виразне меморіальне та символічне навантаження - символічний парк,
наповнювався багатьма знаковими одиницями. Символи: колона Пелікана (колона Суму), великий похмурий ліс, "Дружній сад", павільйон "Ротонда" (або "Павільйон Потьомкіна", "Раковина Потьомкіна" - має багато спільного з таким павільйоном "Пам'ятник батькам" в Павловському парку, розміри 10,5м на 9м, є припущення, що було ще підземне святилище; існує версія, що прах Г. Потьомкіна перепоховано тут), Царський сад, сад "Варна", Єгипетський храм, статуя "Гладіатор", Руїни та острови - людська доля, яка плине через чималі перешкоди, як і струми води від "Руїн" до р. Росі, павільйон "Джерело раю", колонада "Луна" (у вигляді грецького амфітеатру з 14 колонами, напівкругла радіусом 16м, спочатку була виставковою галереєю скульптури та ваз, пізніше почала виконувати розважальну функцію, має рідкісні акустичні якості), джерело "Лев" з родоновою лікувальною водою, Китайський місток, "Червоний будинок", Трояндовий острів, міст над балкою 8м заввишки, Верхній дзеркальний ставок, ніколи не замерзаючий взимку. На території паркового комплексу існує кінська могила - коней, що привезли прах Г. Потьомкіна.
В парку співіснують три незалежні символічні цикли-тексти:
1. Г. О. Потьомкіна (дядька О. Браницької),
2. імператора Александра І,
3. графа М.С. Воронцова (зятя О.В. Браницької, чоловіка молодшої доньки, першого коменданта Парижу).
Первісний парк трансформувався. Елементи, що збереглися, були підпорядковані ідеї подорожі по Дантовому Всесвіту.
Маршрут сакрально-містично-романтичної подорожі - сценарій, головна ідея парку:
Мандрівник під'їжджав до Літнього палацу і здалеку бачив напис "Austeria" - потрапляв до тимчасового притулку перед своїм сходженням до Пекла. Від літнього палацу мандрівник ішов алеєю Суму до колони Суму й від неї починав сходження до Пекла сходами від колони вниз у східну балку до Дзеркального ставу. Далі він мандрував човном через шлюзи, оглядаючи композиції між Дзеркальним та Лазневим ставами, а також "Руїни". Мандрівка човнами та композиції між ставами відтворювали коло за колом Дантове Пекло. Поромом від невеличкого острова поруч з "Руїнами" мандрівник діставався правого
берега Росі, де продовжував сходження колами Пекла в підземних композиціях, влаштованих у штольнях
Старої Голендерні. По їх огляду мандрівник повертався на лівий берег Росі для сходження до Чистилища - земного раю, яке було втілене в композиціях острова, названого в радянські часи "Золотим колосом". З острова-Чистилища, можливо, оглянувши павільйон "Джерело Раю", мандрівник потрапляв на алею
Великої поляни й рухався від Колонади,
а потім далі, аж поки не опинявся майже на протилежному від колонади боці Великої поляни. Цим маршрутом він поступово сходив все вище та вище небесами Дантового Раю. Кожне небо мало свою символічну композицію, з яких до нашого часу збереглися, або бу-
ли відновлені після ІІ світової війни, лише кілька: друге небо - Меркурій - втілене в Колонаді, шосте небо - Юпітер - в композиції "Лев", сьоме небо - Сатурн - в колонні "Глобус".
Після колони "Глобус", яку мандрівник мав оглянути лише після сходження на схил, що панує над балкою, слід було дістатися до
арочного містка, перекинутого над середнім рукавом Східної балки. Очевидно, вершина цього містка символізувала останнє дев'яте небо - кришталеве. З цієї точки можна було оглянути весь Всесвіт від пекла до Раю, втілений в парку між Східною та Середньою балками.

Атмосфера спокою, єднання з природою панує у парку. Відвідавши "Олександрію", ви відновите баланс та свою психологічну рівновагу, вберете сили та здоров'я, могутності давніх дерев, доторкнетесь до застиглої інформації й енергетики каміння, відчуєте силу цієї землі. Кожного разу, як вперше, знайдете нову красу та чарівність. Слід нагадати, що кілька значних композицій парку були призначені лише для втаємничених гостей резиденції. Йдеться про Дружній сад з Ротондою Потьомкіна та про частину Пекла, втілену в підземеллях Старої Голендерні, скарби-реліквії, що там зберігалися. Обмеження були пов'язані з таємними містеріями та магічними діями, які сакралізували саму місцевість, рослинність, будівлі та предмети.
Багато сакральних місць України, які поступово "прокидаються", стають відомими, чекають на нас - добродіїв - у найближчому майбутньому. Нога людини з негативними намірами навіть ступити туди не зможе. В цьому також сила нашої рідної української землі та сила людей, що тут народились, живуть та творять красу й добро.
Фотоальбоми парку "Олександрія" на i.ua - http://photo.i.ua/user/1844500/101032/, http://photo.i.ua/user/1232830/84481/
Інші статті цього автора Ви можете знайти тут

26%, 5 голосов

47%, 9 голосов

11%, 2 голоса

16%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.