Війна, але хочеться весни. Вибухи, тривоги.. Сирену перенесли на будинок культури, тепер можна ніби спокійніше жити, але стало не так колоритно, мені сирена певним чином подобається, особливо вночі, в повній тиші, коли на декаданське затухання її виття накладаються голоси підвиваючих місцевих собак - то й досі викликає в мене відчуття нереальності того, що відбувається. Точно як і ракета, що не вибухнула впавши на подвір'я мого шкільного однокласника, менш як за сотню метрів...

Читати далі...