Доземний уклін та вічна память і шана полеглим!Вони, теж гаряче любили життя і мріяли про кохання, хотіли мати дітей, онуків та щасливе життя… На жаль, їм не судилося…Чом ти сумовитий,Дубе мій зеленийЙ болем оповиті Берізки та клени?– Бо зібрались круки У зловісні зграї,І в сльозах розпуки Тонуть виднокраї.Квилить сива мати:– Сину мій, синочку Нащо ж одягнув ти Дубову сорочку?Діти та онуки, Не прийдуть до тебеНе зігріє сонце,Не побачиш неба.Плакала, просила Думала – поможе:– Візьми, віддай...

Читати далі...