Іноді тебе я хочу вбити – Лиш вклади у руки револьвер, Інколи – до забуття любити, Потонувши в вирі мрій-химер. Часом у тобі я бачу небо Чисте і безкрає – небо мрій, Від якого хочеться для тебе Стати в ньому зіркою надій. Часом погляд твій страшніше шторму, Чорним птахом п’є із серця кров, Чорним попелом мій світ огорне І ніяк не вирвусь з тих оков… То весна в очах твоїх сміється, То ридають грози без жалю… Тільки навіть із грозою в серці Все одно чомусь тебе люблю…

[Приєднана картинка] На твоїх устах моя усмішка, У твоїх очах – моя сльоза, В серці мрія зваблива і грішна, Що розпусний вітер розказав. У твоєму небі зорепади, Ті, які запалює Любов, В погляді твоєму стільки зваби, Що втрачаю голову я знов. У твоїх обіймах – снів наркотик, У долонях – райдуга моя Із бажань і щастя райський дотик, У твоєму серці – тінню я… І знайома, й таємнича трішки З ароматом літньої грози На твоїх губах – моя усмішка З присмаком солодкої сльози.

Загубитися б птахом десь вільним – Серед зір, оповитих любов’ю, Між планет, що сміються весною. Стати б подихом щастя всесильним... Загубитись будь чим – сном, зорею, Лиш подалі від твого мовчання, Щоб на відстані мого бажання Навіть тіні не було твоєї. Ти даремно втікаєш! У тебе Я любові не буду просити, Я навчуся без тебе любити, Я сама утечу на край неба!

Побудую замок із весни, Де безкрайньої любові море. Замість стін у ньому будуть сни, Замість даху – зоряні простори. Побудую замок із дощу На п’янкому острові бажання, Позову тебе й не відпущу Із його полону без вагання. Сонячним мереживом думок Від лихих очей його сховаю, Напою нектаром тих зірок, Що від щастя й пристрасті згоряють. Місячним сіянням обіллю Всі алеї, що його леліють… Побудую замок із «люблю» З казки про весну та нашу мрію.

Не шукай ти, будь ласка, пусті й непотрібні слова І не трать на них митті такі дорогі й швидкоплинні. Лиш очима скажи, що іще наша казка жива І що наші серця її подихом б’ються донині. Ніжним поглядом ти доторкнись до повік, до плечей, До волосся мого… Лиш устами торкатись не треба, Зустріч – мить. Ти підеш, а я буду знов сотні ночей Лиш на тебе чекати, згоряючи зоряним небом. Подаруй мені світ веселкових і райдужних снів, У яких тобі йти більш від мене не буде причини. Лиш не...

Читати далі...

Я залишала безліч слів на чистому папері неба, Придумувала сотні рим й вкладала в них весь світ душі, Я малювала стільки снів &nbsp...

Читати далі...

Я до тебе писала віршами, Малювала тобі серця крик І чекала тебе вечорами, Зігріваючи в небі зірки. Я тебе серед всіх перехожих Безупинно шукала щодня… І ночей не злічити тривожних, Коли кликала в сні тебе я… Якщо мрії всі наші забув ти, То чекання моє, мрії й сни, І всі вкрадені вірші й малюнки Ти, буль ласка, мені поверни!

Я б до нього приходила в сни, берегла їх від смутку й печалі, Я б летіла до нього в піснях, що дарує весна й солов’ї, Та чи буде він шепіт весни, &nbsp...

Читати далі...

Як добре поруч із коханими не спати. Оберігати снів солодких зорепад. І кожною клітиночкою відчувати Коханого створіння дивний аромат. Затамувавши подих, губи спрагло, ніжно Очима й серцем цілувати досхочу, А потім пестити волосся і неспішно Шептати тихо: «Я тебе не відпущу»… Як добре поруч із коханими не спати. Ловити подихи, що так думки п’янять. Тоді всім Всесвітом стає одна кімната, Де найпрекрасніші кохані очі сплять.

[Приєднана картинка] Я тихенько – з любов’ю, нечутно, як подих,Доторкнусь сяйвом зір твоїх уст, Обійму тебе ніжно і снів пресолодкихТобі побажаю. ВсміхнусьЯ до тебе серпанком чарівної ночі,Прошепчу колискову весни,А тоді поцілую твої сонні очіІ прийду до тебе у сни...