хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

Заметки с меткой «закарпаття»

Село Щербовець

Село Щербовець Воловецького району, Закарпатськії області засноване в 1612 р. селянами-галичанами. У середині 17 ст. в селі було 19 хат та дерев'яна церква, яку розграбували татари в 1691 р. Відомо, що в Щербовці, за всю його історію, було кілька дерев'яних церков і знаходились вони на різних кутках села, але всіх іх спіткало одне лихо - були знищені вогнем.

Сьогодні в селі зберігся мурований храм св. Духа збудований в 1882 р., на місці дерев'яної церкви. Храм зведено на ділянці землі, подарованій сім'єю Тидірів, за що їх було поховано поруч.

Ще про Щербовець дивитись тут

Село Подобовець

Село Подобовець (угор. Padoc) Міжгірського району, Закарпатськії області, розташоване на висоті 672 м н.р.м. за 12 км від залізничної станції Воловець . Колишня назва - Подобовець-Середина.

Окрасою села є старий дерев'яний храм св. Миколая Чудотворця, 1785 р., який відноситься до барокового типу дерев`яних церков Закарпаття. Дах храму вкрито бляхою. Місцеві старожили розповідають, що церква була побудована у 17 ст. на протилежному краю долини, а в 1785 р. перенесена на теперішнє місце.

Подобовець знаходиться біля підніжжя гір Великий Верх (1599 м), Стой (1678 м), Гимба (1497 м), Жид Магура (1517 м) та хребта Боржави, тому в першу чергу відомий своїми гірськолижними трасами. Траса довжиною 1300 м із перепадами висот 320 м має головний спуск і два рукави - правий і лівий, які сходяться внизу в останній третині схилу.

Ще про Подобовець дивитись тут

Село Пашковець

Село Пашковець (Пашківці, Пашкоч) Воловецького району, Закарпатської області розташоване на висоті 465 м.н.р.м. на березі річечки Жденевка.

Єдиною пам'яткою села є невелика дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1932 р.

Будували церкву протягом двох років три майстри під керівництвом Василя Улинця з Нижніх Воріт, а місцеві жителі доставляли на підводах з лісу матеріали. 12 вересня 1932 р. відбулося урочисте освячення храму.

Ще про Пашковець дивитись тут

Село Ізки

Село Ізки (угор. Iszka) Міжгірського району, Закарпатської області розташоване в долині річки Репинки, між горами Руський Верх, Боржавською полониною та полонинськими верхами Мідяницькою Ялиною, Голицею та Жидом Магурою.

В середині 18 ст. в Ізках діяли три дерев'яні церкви Благовіщенню Пресвятої Діви Марії, св. Параскевії та св. Миколи Чудотворця, але до наших днів збереглася лише остання.Дослідники припускають, що Миколаївська церква була збудована на початку 18 ст., в 1751 р. відремонтована, а в 1798 р. перебудована.

З 2006 р. в Ізках будуються нові підйомники на гору Магура : двокрісельний довжиною 1200 м та бугельний - 950 м. Тут також працює турбаза "Ізки" .

Ще про Ізки дивитись тут

Степан Вайда - член ОУН і Герой Радянського Союзу

Він прожив усього 23 роки, але встиг захищати рідне Закарпаття від угорців і визволяти Київ від німців. Перша самостійна чехословацька бригада складалася з 307 чехів, 19 словаків і 7260 закарпатських українців. У війську розмовляли українською і співали наших пісень...

Ім'я Степана Вайди сьогодні маловідоме його співвітчизникам. Хоч його життєвий шлях вартий того, щоби знімати фільми і писати романи: Вайда прожив усього 23 роки, але, будучи членом Організації Українських Націоналістів, здобув звання Героя Радянського Союзу.

Степан Миколайович Вайда народився 17 січня 1922 році на Закарпатті. Під час навчання в семінарії в Мукачево він вступив до українського культурно-просвітницького товариства "Просвіта" і невдовзі опинився в лавах Організації Українських Націоналістів, здобувши посаду в мукачівському Проводі ОУН.

Після закінчення навчання Вайда вирішив присвятити себе вчителюванню, однак, доля розпорядилася інакше. В 1938 році розпочалася боротьба за незалежність Карпатської України від Чехословаччини і керівництво ОУН, оцінивши здібності Вайди, доручило йому створення збройної організації українців - "Карпатської Січі".

Добровольці Карпатської Січі в строю. Лютий-перша половина березня 1939 р. Хуст

Саме "Карпатська Січ" прийняла на себе перший удар угорських військ в березні 1939 року - тоді для українців і почалася Друга світова війна. Карпатські січовики були першими, хто вступив в бій з Угорщиною - сателітом гітлерівської Німеччини.

[ Читати далі ]

Невицьке, Невицький замок

Невицьке (угор. Nevicke) - село Ужгородського району, Закарпатської області розташоване на правому березі річки Уж на відстані 12 км від м. Ужгород.Історія села тісно пов'язана з Невицьким замком, розташованим неподалік на горі вулканічного походження на висоті 260 м н.р.м. Проведені розкопки дають підстави припустити, що замок побудували в 12-13 ст. на місці більш ранньої дерев'яної фортеці.

За народними переказами першу дерев'яну фортецю на цьому місці побудувала слов'янська княгиня задовго до приходу угорських племен у Придунайську низовину. Фортеця слугувала укриттям для жінок та дітей у разі нападу ворогів. Звідси й назва замку повязана з словом "невистка", тобто наречена або дівчина. Перші мешканці Невицького, імовірно, були замковими селянами, які виконували різні роботи, пов'язані з утриманням фортеці.

Стратегічно форпост мав дуже вдале розташовування, адже саме в цьому місці вузька долина р. Уж починає розширюватися, що дозволяло свого часу контролювати торгівельний шлях з Угорщини, який проходив через Ужоцький перевал в Галицько-Волинське князівство та до Польщі.

Відомо, що у в 1279 р. угорський король Ласло IV Кун (р. п. 1272 - 1290) передає землі Ужанського комітату трансільванському воєводі Фінті з роду Обо (Аба). У 1290 р. король Андраш III (р.п. 1290-1301) призначив жупаном Ужанського комітату угорського феодала Омодея(брата Фінті Обо), місцем проживання якого була саме Невицька фортеця

За господарювання Другетів на місці дерев'яної фортеці розпочинається будівництво кам'яного замку, який до початку 15 ст. був центром їхніх володінь. Після того як управління маєтностями Другетів було перенесене до Ужгорода, Невицький замок перетворився на форпост для захисту підступів до Ужгородського замку.

Посеред двору виділявся також двоповерховий палац із центральною чотириповерховою баштою-донжоном. Загальна площа замчища становить близько 1500 кв. м.

Ще багато цікавого про Невіцьке та замок дивитись тут

Винзавод Ліанка в Середньому

<Згадаю ще раз про Середнє. Вже писав про те що в Середньому не тільки замок тамплієрів, але і колись потужний він завод Ліанка. Клімат та вдале розташування стали благоприємними факторами для вирощення винограду в цій місцевості. Середнянські вина експортувались в різні країни Європи починаючи з 17 ст., а російський цар Петро I, спробувавши в 1711 р. місцевого вина, наказав купити частину виноградників.

В тому році ми на нього не потрапили, але вирішили цього року пив правити цей пробіл. Звісно як завжди ми запізнились до закриття, поки прогулялись по чеському кварталі в Хусті, поки доїхали вже було 17:30, завод працює до 17:00. Спіймали екскурсовода майже вже на виході, який вже закривав приміщення. Коротше кажучи я її вломив, щоб вони затримались і провели екскурсію з дегустацією. Дегустація з екскурсією коштувала 42 грн. з чоловіка (це як за святкові дні). Мені як водію теж впаяли дегустацію, бо за 18 грн. (це ціна за просто екскурсію в святкові дні) вона сказала працювати не буде, коротше скачала лишні бабки, але дивлячись на ситуацію, права звісно не качав)) Мені навіть наливали всі вина )))

ЮНЕСКО включило середнянські підвали до своїх списків, що свідчить про їх унікальність. На цьому вся унікальність і закінчується. Завод навіть не може продовжити ліцензії на продаж деяких сортів вина, продають тільки у себе в магазині наливом. Та і інші «пляшкові» віна ви зможете купити тільки в Середньому, його навіть не знайти в Закарпатті. Доход на який розраховує завод як з’ясувалося це звісно екскурсії, дивно насправді, вин завод який живе за рахунок туристів, а не вина.

Була гарна екскурсія і не менш смачна дегустація. Завжди коли їжджу по він заводам жалкую про те що всі п’ють а я ні (( В дегустації приймало участь 7 сортів вина «Спокусниця», «Гроно Закарпаття», «Іршавське», «Ізабела» два види, «Біле столове», «Столове» рожеве. Як можна здогадатися що віно «Спокусниця» відноситься до елітних вин заводу. Список він може бути різним, подають на дегустацію віна яки є, а не всім один і той самий набір. Наприклад колись подавали «Каберне», «Троянда», «Середнянський замок»

За межами вже заводу є магазин який знаходиться в адміністративному корпусі. Так як ми запізнилися, а потім ще побули на дегустації, звісно що продавщиця вже пішла додому. На телефоні дзвінки екскурсовода не відповідала, але ми не хотіли так здаватися, нам розповіли де вона живе, це було не далеко від заводу, ну ми і пішли. І знову треба було вмовляти, як що чесно то з великим напруженням вдалося все ж її умовити. Як вже писав таки сорти як «Спокусниця» та «Каберне» просто в налитих півтора літрових пляшках без етикеток. Спокусниця 100 грн. літер, Каберне 50 грн. літер. Таки віна як «Іршавське», «Ізабела», «Столове» можна придбати у стекля них пляшках від 20 до 27 грн.

Ось таке вийшло знайомство з Ліанкою підвали якого внесені до реєстру ЮНЕСКО, та завод який залишився на доісторичному рівні і нічого не роблять для того щоб хоча б туристи змогли залишати як можна більше грошів, як що не в змозі робити вино.

Ще про Середнє і він завод Ліанку дивитись тут

Іза, столиця лозоплетіння

Іза (угор. Iza) село в Хустському р-ні, Закарпатської області за 5 км від районного центру м. Хуст. Назва населеного пункту пов'язана з ім'ям першого поселенця Ізая.

Ізу вважають столицею лозоплетіння на Закарпатті. Зародився цей промисел в кінці 19 ст. Проїжджаючи центральною вулицею села майже біля кожної хати можна побачити справжні витвори мистецтва із лози:столи, стільці, крісла-гойдалки, етажерки, тумбочки, вази, шкатулки, кошики, обплетені бутлі, різні сувеніри, тощо . Не дивлячись на, скажемо відверто, недешеве мистецтво торгівля тут завжди йде жваво, особливо влітку.

Ще про Іза дивитись тут

замок Сент-Міклош (Перені)

Чинадійово(угор. Beregszentmiklos) - селище міського типу в Мукачівському р-ні Закарпатської області розташоване в долині р. Латориця. В 1450 р. Перені розпочинають тут будівництво фортеці для захисту перевалу "Руські ворота". Завершував будівництво вже граф Михайло Телегді , який купив Чинадійовську домінію в 1574 р. за 22 000 форинтів. В середині 17 ст. власниками замку стала родина Лоньої.

З 1728 р. і майже на два соліття домінія, а разом з нею і село Сент-Міклош переходить у володіння до графа Шенборна. В 19 ст. Чинадійово стає одним з найбільших поселень краю.

 

Чинадійовський замок є місцем, де знаходять своє кохання. Так художник Йосиф Бартош познайомився тут зі своєю дружиною Тетяною, а в 17 ст. в стінах замку спалахнуло велике кохання між княжною Ілоною Зріні та лідером визвольного руху угорців проти австрійського панування графом Імре Текелі.

 

Ще багато цікавої інформації та багато фото

Закарпатські дерев'яні церкви Данилово,Крайниково,Олександрівка

Село Данилово Хустського р-ну, Закарпатської область. На південній околиці села знайдено сліди давньоруського городища 11 - 13ст. Перша письмова згадка про село сягає 1390 р.В центрі Данилово на пагорбі стоїть струнка дерев'яна двозрубна Миколаївська церква, 1779 р.

Ще фото та інформація про церкву

Данилово на сайті ДХУ

В Крайниково знаходиться одна з чотирьох видатних дерев'яних церков району (Сокирниця, Данилово, Крайниково, Олександрівка).Михайлівська церква, 1668 р. є унікальним зразком архітектури марамороської дерев'яної готики 17-18 ст.

Ще фото та інформація про церкву

Крайниково на сайті ДХУ

Храм св. Параскеви походить з 15 ст. (нижні бруси зрубів), а основна споруда збудована в 1753 р.

Ще фото та інформація як потрапити

Олександрівка на сайті ДХУ