хочу сюда!
 

Елизавета

41 год, дева, познакомится с парнем в возрасте 36-44 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

У нескінченній зміні декорацій...

У нескінченній зміні декорацій,

В якій сплелись початок і кінець,

Я відчуваю дотики вібрацій

Ніким іще не пізнаних сердець.

Мовчать думки, голосять телефони,

Орбіти не міняються планет,

А ті серця ламають всі канони,

Й потроху Всесвіт рухають вперед.


Жебраче, візьми ескудо...

Жебраче, візьми ескудо,

Та кидай ковтати дим,

За те, що я й далі буду,

Молися усім святим.

Отим, що сидять на небі,

І дивляться мало вниз,

Молися, немов за себе,

Молися, бродячий лис.

А якщо пробачать хиби,

І скаже про це луна,

Я дам скільки схочеш хліба,

І доброго дам вина.

 

 

Бруківка. Вечір.

Бруківка. Вечір.

Схилена акація.

Вітрини ваблять

Блиском золотим.

Гуде меланхолійно

Ресторація,

І підпирає небо

Сивий дим.

Холодні вікна

Поглядами синіми

Пророчать ніч

І снів передчуття,

І я мов тінь

Просочуюсь між тінями,

Та осягаю сутність небуття.



Кому життя, кому забави...

Кому життя, кому забави:

На лавці, взявши пиріжка,

Ловив малий гуляка ґави

Й ногою копав будяка.

Сусід ганяв на самокаті

(був першим хлопцем у дворі!)

Птахи вовтузились строкаті,

Хтось слухав музику вгорі.

Вечірнє сонце тихо блідло,

Крутився спів на язиці,

І розтікалося повидло

По щойно витертій щоці.

 

І погляд дня, і дотики небесні...

І погляд дня,

І дотики небесні.

І віра в диво

Без розчарувань,

І душі загрубілі,

Та воскреслі,

Без порожнеч,

Без тиску нарікань,

Зірковим хором,

Чистим та могутнім

Насичене повітря

До країв…

Це, певне, й називається

Майбутнім,

Що вештається тінню

Серед снів.


Мені уже не треба роздоріжжя...

Мені уже не треба роздоріжжя,

Мій напрям – скрізь,

І не потрібний вибір,

Завершилась епоха

Босоніжжя,

Яку дарує всім

Четвертий вимір.

Хай спокій мають люди

І світила

Із тягарем довічного

Мовчання,

Що цьому світу вже

До мого тіла,

Якщо за душу

Програно змагання?

 

Вечірній вітер спокій клав на плечі...

Вечірній вітер спокій клав на плечі

І сонце з неба виганяв руде,

На дворі чимось бавилась малеча,

Що котеня лякалося худе.

Смалив якійсь заблуда папіроску

З таким апломбом, начебто він цар,

Та в погляді його не було лоску

І віддавав плебейством перегар.

Трусились з перепою щоки сині

(нещасний самогонний сомельє…)

Подайте трохи хліба сиротині.

Але не гроші. Гроші він проп’є.




Я тобі напишу лист...

Я тобі напишу

Лист,

Я зі слів перекину

Кладку,

Там знайомий буде

Зміст

Про довіру, про щем,

Про згадку,

Про природу буде,

Про ніч

І про зорі у синім

Небі,

Про мовчання і крик

Сторіч,

Про луну і, звичайно,

Тебе.

Про бездушність чужих

Міст,

Про богів та про їх

Зраду

Я тобі напишу

Лист

І до інших жбурну

В шухляду.

 

Я чую як ростуть години...

Я чую як ростуть години,

Як воду сьорбає трава,

Як жаром дихає хлібина

І родить думку голова,

Як світло шлях собі торує

По небу в хмарному диму,

І навіть людські душі чую,

А ви не чуєте… Чому?



Міняю реальність

Допоки хвилини

Не тліють останні,

Міняю реальність

На віру в кохання.

На віру у людяне,

Віру у світле,

Не хочу я бачити

Чорне та підле.

Я вірити хочу

У корисність серця,

У те, що за справи

Усі воздається,

Що крапка насправді –

Неякісна кома.

Міняю реальність!

Не треба нікому?