Мовчать дощі, ворушаться тумани. У ранках ніч зітхає морозцем. У надрах світової голограми Згорнувся час невидимим кільцем. Душа і сон уже запанібрата. Човни думок встають на якорі. Мовчать дощі і грудень губить дати В худенькому давно календарі.[Приєднана картинка]

Цінуйте тишу в темряві епох, Цілуйте тишу, тишу пресвятую, Її нам сотворив, напевне, Бог, А ми її, як водиться, не чуєм. Цінуйте добре муркання кота, Сніжинку кожну, зоряні суцвіття, І втратить сенс реалій чорнота, І той снаряд, що пнеться тишу вбити.[Приєднана картинка]

Мовчать сніги, у них немає слова, Усе, що треба, сказано уже, Уздовж дороги тіні ясенові Холодний місяць пильно стереже. Зоря зорю в далекім світі лове, Закляк у небі хмарний серафим. Мовчать сніги, у них немає слова, І я не маю що сказати їм.[Приєднана картинка]

Я знаю, ти – благословенна, Я знаю – так і має буть. Летять у прірву карфагени, Міняє час природи суть. Народи кличе потойбічне, Усе іде на тлін, на дим, А ти така як є – ти вічна, Як небо у вікні моїм.[Приєднана картинка]

І ніч, і холодно, проте І ніч, і холод – все минає, За чорним роком рік іде, Якому імені немає. Якого розповідь – німа, Якого думи – невідомі, І пише світ велику кому, І ніч, і холодно. Зима.[Приєднана картинка]

Сонечко скік та скік, День потихеньку в’яне, Спить у березах сік, Соку іти ще рано. Котиться час униз, Сивий крадеться грудень, Тільки весна колись Ще неодмінно буде. Буде інакший рік, Будуть думки бездонні, Буде з берези сік Капати у долоню.[Приєднана картинка]

Біле-біле поле, Тишини бенкет, Білі-білі бджоли Носять білий мед. Біле буйноцвіття, Біле – на коні В білім-білім світі, В білім-білім сні. Все до небокраю Білим замело. Чорного – немає, Навіть не було.[Приєднана картинка]

Вогненні сни. Криваві дати. Думок заплутаний клубок: Не помсти, Господи, - відплати За кожен звук, за кожен крок. Хай не спасуться лиходії. Нехай розкажуть все німі. Не помсти, Господи, - надії, А решту… решту ми самі.[Приєднана картинка]

Залистопадило. Пусте. Заговорило мокрим духом. У вікнах тихо ніч росте, І бубонить годинник глухо. Дрімота зборює кота, В кутку куняє тінь ледача, І спить у думах суєта Неполохливим сном дитячим.[Приєднана картинка]

Мій милий гостю з Тау Андромеди, Чи ще якої, може, далини, Навіщо Ви свої топтали кеди, Невже у вас немає тишини? Що привело Вас з нетрів небокраю У землі ці, де царствує руде? Невже на небі осені немає І ліс востаннє жовтим не цвіте? Невже у вас, поспільства богорівних, Не ходять світом потаємні сни? Ну що ж, присядьте, нині буде дивно, Як тільки може бути восени.[Приєднана картинка]