хочу сюда!
 

Ириска

31 год, овен, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

День за обрієм тоне...

День за обрієм тоне.

Ніч підкралася близько.

Ми такі безборонні,

наче справжні дітиська.

Сяє місяця вензель.

Час лінується бігти.

Наче Гретель і Гензель

розкидаємо крихти.

Крихти світла у слові.

Крихти мислей гарячих –

у живої любові

не буває нестачі.

І гарячі долоні.

І нуртує утіха…

День за обрієм тоне.

Ніч підкралася. Тихо.



Уже немає стрілам ліку...

Уже немає стрілам ліку.

Летять тривожні голоси.

Ламають силу печеніги.

Тріщать щити.

Тріщать списи.

І сіль…

Ну звідки стільки солі?!

Вже скоро душу пропече!

Судьба згубилася у полі.

Кричить утомою плече.

Скінчилось віку полювання,

Тож не носити голови.

Тримайтесь, вороги, востаннє.

Ну, ось він я.

Іду на ви.



Прогрес не стоїть на місці...

Прогрес не стоїть на місці,

він навіть спочить не ліг,

Ще років тому за двісті

й подумать ніхто не міг,

Що іншими будуть люди,

народять нові думки,

І срібло прийдешнім юдам

скидатимуть на картки.


Неприсутність

Днів сліпих всемогутність.

Слів несказаних лід.

У твою неприсутність

мій занурено світ.

В ніч плететься дорога.

Час лежить тягарем.

Тільки крихітка Бога

у душі ліхтарем.


Чи варто?

Дванадцять мишей

і у плямочку кіт

учора пішли

у далекий похід.

Якби повернулися ниньки

гуртом,

Ми б знали,

чи варто

дружити з котом.



О, скільки випито у Бахуса!

О, скільки випито у Бахуса!

Як від вина кипіла кров!

О, скільки радощі та пафосу

було у плетиві промов!

Була красива кожна дівонька,

сідало небо на чоло,

у сон хилилося голівонька,

а глузду – зовсім не було.

 

мал. Пітер Брейгель-молодший



Дощем ранковим пахне шиба...

Дощем ранковим пахне шиба.

Дитинство – літом і селом.

А небо… небо пахне хлібом,

і тихим маминим теплом.

Знімає вітер хмарну пінку.

Несе у дзьобі пісню птах,

а пальці стискують скоринку

і грають бісики в очах.



Неполохана нічка...

Неполохана нічка

без залишніх думок,

Небо всипало в річку

повні жмені зірок.

Місяць виглянув сивий.

Бубонить самота.

Все звичайне й мінливе,

як і річка ота.

мал. Кагайя


Іще не вся зотліла слава...

Іще не вся зотліла слава.

Іще минуле гомонить.

Іще не всі шаблі іржаві,

Є ще й такі, що можуть вбить.

Іще не все залито горем,

І місце є іще для мрій.

От тільки дурнів – з перебором,

І давній ворог ще живий.



Мандрівники

Збиралися миші

На місяць летіти,

Там сиру, казали,

Найбільше на світі!

А котики в інший

Збиралися путь,

Бо знали, що в лісі

Сосиски ростуть.