Замітки філософська лірика

Замітки з міткою «філософська лірика»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Не відпускайте назавжди коханих в ніч...

Не залишайте наостанок щирих фраз,
Подібних до гірського кришталю,
Бо ненароком хтось зачепить вас -
І на осколки перетвориться "люблю".

Не поспішайте у нікуди робить крок,
Бо часто далі - глибоченна прірва.
Води скуштуйте ще один ковток -
Криниця почуттів, можливо, не змуліла...

Не відпускайте назавжди коханих в ніч,
Кохання не щеза з лиця землі...
Стає у пам'яті недОпалками свіч,
Тремтливим світлом миготить в імлі...

Коментарі: 78

sonce-33

Возлюбіть ближнього

Ой, як часто на світ позираєм
Через в рами впокорені шиби
І у ближніх своїх підмічаєм
Не добро, а лиш вади і хиби.

А опісля нас мучить сумління:
Чом самотність знущається вволю.
Віддчиніть, люди, двері і вікна,
Відпустіть душу, сповнену болю.

І побачивши в людях прекрасне,
Возлюбіть їх, неначе себе.
Посміхнеться до вас сонце ясне,
У долоні промінчик вкладе.

На душі стане тепло і чисто,
Запанує блаженство у ній.
Благодать, наче Діва Пречиста,
Прожене ваші думи сумні.

Світ через отвори в листку (сьогодні сфоткала)

А це той же лист далі ("Як часто ми, люди, то бачимо
світ через окуляри, то роздивляємося під мікроскоп...",
- подумалося мені. Так і виник задум вірша.)

Коментарі: 75

sonce-33

На звалищі пам'яті

На звалищі, серед пустих бляшанок,
Помий, сміття, пакетів, скла і банок,
Старенька лялька у тонкій спідничці
Замерзла без пальта і черевичків.

Медведик, що потрапив з антресолі,
Зітхає тяжко без плаща і парасолі.
Лежать тут і повітряні старезні замки,
А біля них - добротні, чинні рамки.

Весільне фото скімлить тихо- тихо,
Були господарі щасливі та, на лихо,
Погожу злагоду змінила темна пустка...
А поруч ще тепленька мокне хустка...

Краплини падають. Змива осінній дощ
Те, що не в радість, що не відбулось...
Наївні люди, бо , либонь, не знають,
Що дощ ніколи не змиває ... пам'ять!

Коментарі: 102

sonce-33

Аж захлинаються у співах солов'ї

Аж захлинаються у співах солов'ї,
Чиясь весна іде назустріч літу.
Мені ж наснилися літа мої,
Присипані вишневим білим цвітом.

Кружляли спогади, солодкі і хмільні,
Джмелями падали у сни тремтливі.
В них залишила болі і жалі,
Там я була весела і щаслива.

А вранці сонце зазирнуло у вікно,
Зозулька щедро років накувала.
І я подумала, що щастя - ось воно,
А я жила -- його не помічала.

Воно у яблуках, що гупають в траву,
У плині річки ніжно-голубої
І навіть в тому, що на світі я живу
У мирі і в гармонії з собою.

Коментарі: 62

sonce-33

Фільтруйте слова

Після перегляду фільму "Тисяча слів"

Як ми говоримо багато
Пустих і непотрібних фраз
І ними знищуємо брата,
Любов закреслюєм нараз.

За мить руйнуємо стосунки,
Що будували стільки літ.
Опоєні зневіри трунком,
Призупиняємо політ.

А придивитися б поближче -
Взамін любові - пустота...
І на стосунків попелищі
Танцює гола глупота.

Відгуки.

Frezy Grant

«Никогда не знаешь заранее, когда видишься с человеком, что видишься с ним в последний раз»

Включив этот фильм абсолютно случайно, желая просто посмотреть обычную комедию и расслабиться, я и представить себе не могла какое впечатление он после себя оставит. Тот глубокий смысл, который положен в основу сценария этого фильма заставляет много думать, и даже не столько о самом фильме, сколько о своей жизни, своих поступках.

И действительно, сколько пустых слов мы каждый день бросаем на ветер? Сколько пустых обещаний даем? И очень часто даже не задумываемся о том, что наши, казалось бы, безобидные слова могут кого-то ранить или обидеть. А наша злоба? Та злоба, которую мы держим в себе, которая отравляет жизнь нам и нашим близким? Ведь на самом деле, это так просто — простить… Наполнить свое сердце прощением куда легче, чем носить тяжесть обиды глубоко в душе. Но иногда гораздо тяжелей это понять и поверить в это.

«Тысяча слов» невероятно мотивирующий фильм. Как часто люди выглядят счастливчиками по жизни, хозяевами судьбы, даже не задумываясь, что в глубине души они глубоко несчастны, и что они делают несчастными людей вокруг себя. Не нужно бросать слов, которые «подобны листьям, бесполезно слетающим с дерева», а нужно совершать поступки, чтобы кто-то понял, что ты любишь его по-настоящему.

Коментарі: 49

sonce-33

Осенняя хандра

У меня не пишутся стихи
И стоят домашние дела.
На дворе противно моросит,
Ну, а радость Из дому ушла...

У меня не пишется роман,
А в глазах погасли огоньки.
Где любовный опьяняющий дурман?
Измельчали, видно, мужики...

У меня не написался день -
Суета, тревоги, маета...
Вдруг запахла близко так...сирень!
И хандра осенняя прошла!

Коментарі: 109

sonce-33

Даруйте жінці завжди квіти!

Даруйте жінці завжди квіти,
Кладіть до ніг тюльпани і троянди,
Лілеї, хризантеми, олеандри -
Холодної зими і теплим літом.

Увагою її зігрійте -
І, замість суму чи страждання,
В очах побачите кохання.
Даруйте жінці завжди квіти.

Жінки в душі - великі діти.
Серед рутин буденності пісної
Вони так хочуть доказів любові.
Даруйте жінці завжди квіти!

Коментарі: 55

sonce-33

Ступаю в осінь

Прошу лишити літечка ковток,
Хай ще побудуть деревця зелені.
Та кидають черлено-жовті клени
Під ноги листячка жмуток.

Усе минає, час не зупинить,
Бо невблаганна матінка-природа.
Повіє вітер з заходу чи з сходу -
Ріка життя поволеньки біжить...

У ній не молоко і не вино,
А причаїлась неба звабна просинь.
Ну що ж поробиш... Я ступаю в осінь,
Неначе в уповільненім кіно...

Коментарі: 56

sonce-33

Ми живемО у вік модерну і нейлону

Ми живемО у вік модерну і нейлону,
У час концернів і "наколотих" цитрин.
І манять нас із поволокою неону
Чужинські блудні очі вікон та вітрин.

Навік впокорені в бетон та арматуру,
Один в один будинки, наче близнюки.
Чужу сповідуєм релігію, культуру,
Свої лишилися лиш сленг і матюки.

Мені ж - ковток повітря в чистім полі,
Де до небес злітають горді птиці.
Там п'ють у буйних травах дикі коні
Джерельну воду з чистої криниці.

Там вольний дух славетного Тараса
Витає з козаками, дивиться з небес.
Там око Боже, невсипуще Око Спаса,
Нагадує усім, чому Христос воскрес!

Задумуюсь: а хто ми в цьому світі?
Легенький пил на кам'яних скрижалях.
СпішІмо по собі достойний слід лишити :
Відійдем в небуття - про нас і не згадають...

Коментарі: 68

sonce-33

Людина забуває, що людина

Підміна слів, думок, ясних чуттів...
Людина забуває, що людина,
І думає, що їй підвласний світ,
Лише вона змінить його повинна.

Але вона не цар степів, морів -
Стріла в руках у Господа самого.
Куди Всевишній їй летіть велів,
Туди і має долетіть, небога.

Людині ж хочеться, щоб по її,
Тож відкида моралі та закони.
А в веснах десь щебечуть солов'ї,
Лунають у церквах потужні дзвони.

Людина ж розчиняється в віках,
Як в безкінечних "можна" або "треба"...
А в небесах ширяє білий птах,
Єднаючи в одне і землю, й небо.

Коментарі: 43