1

Знову мені тривожно,

Наче жду іспит в школі.

Вимкнуть неспокій можна

Марно мить оборони,

Бо все одно постука

Вічна душевна мука.

Часу зламавши коди,

В крапку зібравши простір,

(Може, і явно?) гості.

Пустять до мене всіх їх

Стіни і двері хати.

Я тим гостям не смію

Навіть в думках збрехати.

Прийдуть у дощ і в спеку

І не дадуть заснути

Тіні забутих предків,

Тіні богів забутих.

2

Вийдуть, немов з туману,

Вже й не боюсь зустріти –

Перед очима стануть

Тіні старого світу.

Там від свободи п’яні,

Мчать, мов казкове диво,

В дикім степу тарпани

З вітром у довгих гривах.

Там мій далекий предок,

Гідний обранець долі,

Рід засіває щедро

На оріянським полі.

Там на  гончарнім крузі

Пише листа, як пісню,

Нам ясноокий, русий

Мудрих волхвів завіти

В єдності  учать жити

З Весела віщим словом.

Вишивка з кодом Роду,

Писанка з кодом Світу –

Аж забиває подих,

Крові вулкан – навиліт,

От-от розірве вени.

То у моєму тілі

Їхні озвались гени.

Тіні забутих предків

Ніби питають: доки?

Тіні забутих предків –

Ніби безмовний докір.

Дивляться пильно в душу

Тіні богів забутих.

Знаю: порвати мушу

Віри чужої пута.

Візьмут не кров у жертву –

Приймуть мою спокуту

Тіні забутих предків,

Тіні богів забутих.

Будять моє сумління,

Долю міняють круто

Предків забутих тіні,

Тіні богів забутих.

І поборовши сутінь,

Після віків опали

Тіні богів забутих

Знову життям заграли.

Віра Коваль