За версією пропагандистів СРСР рішення про щорічне святкування жіночого дня було прийнято в 1910 році на Другій міжнародній конференції соціалісток в Копенгагені.

Справжнє коріння свята, яке так приховувала совєтська пропаганда - маніфестації феміністок, основну масу з яких складали німецькі повії. Очолювала демонстрацію німецька революціонерка Клара Цеткін.

У 1895 році, 8 березня, повії Чикаго вийшли на демонстрацію з вимогою виплатити матросам зарплату. В останніх просто не було грошей, щоб розплатитися із представницями найдавнішої професії. Через рік, 8 березня, 1896 році, те ж саме відбулося в Нью-Йорку.

Це стало причиною для проголошення дати 8 березня Міжнародним жіночим днем в СРСР. Суть свята полягала в тому, щоб акцентувати увагу на особливому місці жінки в боротьбі за „щасливе комуністичне завтра”, виділивши для неї аж цілий день. Совєтська влада забезпечила цю рівність тим, що дала жінці в руки лопату, відбійний молоток, посадила на трактори – зробивши з неї тяглову робочу силу, відібравши від жінки традиційну функцію – берегині сімейного затишку, жіночність, материнське щастя, одним словом – забрали те, що було даровано їй Богом.

Латвійський сейм відмовився офіційно визнати день 8 березня святковою датою. Депутати парламенту вважають, що „в цьому святі відчувається подих комуністичних привидів – Клари Цеткін та Рози Люксембург”.