ІЗ ЩОДЕННИКА 2006 р.
(Записано 3 серпня, 2006 р. в проклятий Українцями
день, коли Ющенко вперше злигався з мафією)

Я звертаюся до влади і кажу їй чемно.
Хочу з нею говорити мабуть не даремно.
Я особа пересічна, з тої «біомаси»,
Що копійки отримує у пенсійній касі.

Хочу владу запитати, чи ба, не забула?,
Як в обіцянках своїх дуже «добра» була.

Ми не зрадимо Майдану: всі кричали гучно,
На повірку виявилось – теє дійство штучне.
Цілувались, обіймались, били себе в груди,
В мікрофона все кричали: рай в країні буде.

Та до Раю, як до неба – все брехнею вкрите,
Головна тепер «задача» хапнути з «корита»

Люди мерзли на Майдані, все чекали «чуда»,
Та надіялись на Бога: може краще буде?
Десять «кроків» усім людям там наобіцяли,
А тим часом потихенько усіх обікрали.

Тими чистими руками Вам сказати мушу,
В нас не тільки гроші вкрали. Обікрали душу.
«Любі друзі» всім керують з Заходу до Сходу,
Із держави кров помпують все собі в угоду.

Люди ждали, надіялись, все Бога просили,
А тим часом на Банковій «кнесед» утворили.
Правлять там «Рошен» і «Раше», і буряти тоже.
А де ж наші Українці?.. – Не дай йому Боже!

Закон новий там відкрили. Геополітичний.
Стали бджоли вже виводить, якісь «генетичні».
Нектар вони не збирають – мерседеси носять,
А як хочте, то й лексуса – це вже хто, що просить.

Можна «вишку» у Полтаві, чи трубу газову.
Кинуть в торбу з пів мільярда, то й будьмо здорові.
А хто «пасіки» немає – то той зубожіє,
Просить кусня по Європі, та так якось жиє.

Уряд швидко утворили, наче все, як треба,
Гей би все обговорили – роботи ж до неба.
За гаряче щире слово, як винагороду
Дали урядом тим править Лідерці з народу.

І належне треба дати – вона щось зробила,
За народ почала дбати й ворогів нажила.
Борг державний віддала, збільшила зарплату
І надію принесла в кожну людську хату.



Дбала щиро про людей, хотіла всім добро зробити,
Та «бджоляр» той головний, щось своє «змикитив».

Він ніяк не міг стерпіти, щоб якась там пані,
Була в нього попереду в політичнім плані.
Та ще й друзі все шаптали: «Що ти робиш? Друже.
Вона ж «нас» по вітру пустить. Чи тобі байдуже?

Вона ж наші «девіденти» віддасть голодранцям
І залишимось в калюжі, як зівота вранці.

На здибанці, на центральній прийняли поставу:
«Хай не пхає дівка носа в чоловічі справи».
Штучно кризи утворили: «Паливну й цукрову»
Політично дали в писок. І… Бувай здорова.

На річницю майданову віче сотворили
До серця руки прикладали й «наче» щиро говорили.
Чопо-цар*, так чуть не плакав – тепер така мода:
«Цей уряд є найкращий, він же для народу».

А на ранок, тихим сапом, з «високої» вишки:
«Юльчин уряд є найгірший. І… уряду кришка.
Так і хочеться «послати» – оте штучне братство,
Що над державою творили страшне святотатство.

Знову щось «хімічить» стали,  строїть шури-мури,
Та, як завжди утворилось на сміх сільськім курам.
Коаліцію створили, та в неї щось не зладилось,
Усе про щастя нам плели, та потім нас і зрадили.

Вони, як Лебідь, Рак і Щука – тягнули воза не туди
І утворилась така штука, що привела нас до біди.
Та що тут зробиш? – жаба давить. Кого куди і як поставить,
Щоб любі друзі «жить» могли, а вони… Хрясь і підвели.

Поки «хмиря» свого ділили, поки в калюжі щось ловили,
А їх тихенько, як змогли, на фініші та й обійшли.
Сашко-Мороз той брат сивіли, усе шептав, як того хтіли:
Лизав, хімічив без зупину, а сам тихенько ніж у спину.

Свою реформу він придумав – йому завжди таке пасує,
Щоб прослизнути у «держдуму» і головою стати всує.
Та дивись пане, бо зашкодить, бо що посієш – те і вродить.
Не будеш ти у своїй хаті, спокійно жити й тихо спати.

Бо що замішане на зраді, у всі часи всього буття,
Завжди стояло на заваді людського чесного життя.


 *«Чопо»  з Грузинської – рябий.