Розминулися в часі Наші роки і дні, Бо на Зоряній трасі Ми були не одні. Чаклували над нами Чорні зорі згори. Засипали снігами Й не чекали пори. Били холодом в груди – Він дзвенів, мов кришталь! І плели пересуди В чорно – сіру вуаль. Півстоліття – не жарти! Тема ця – не нова. Чому так впали карти? Тут вже зайві слова....... [Приєднана картинка]

В дні, прожиті печально і просто, Все було як незайманий сніг. Темнооким чудесним гостем Я чекала тебе з доріг. Забарився, прийшов нескоро. Марнувала я дні в жалю. І в недобру для серця пору Я сказала комусь: – Люблю. Хтось підносив мене до неба, Я вдихала його, голубе... І не мріяла вже про тебе, Щоби цим не образить тебе. А буває – спинюсь на місці, Простягаю руки без слів, Ніби жду чудесної вісті З невідомих нікому країв... Є для серця така покута...

Читати далі...