хочу сюди!
 

Людмила

49 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 46-60 років

Замітки з міткою «українське і навпаки»

Велике дякую Забужке та її шанувальникам. Коментю коменти

Це не зовсім пост.

Скоріше відповідь на відповіді до мого комта на на інфу "фікуса":

"Забужко: большое спасибо Табачнику и его полоумным покровителям"

http://www.focus.ua/society/182777/?_rand=1187606282&r=5&comment=5&s=date#c5

(так би мовити - щоб два рази не вставати та не пити кухоль чарками)

Ех, панове співгромадяни! Нажаль не маю апломбу на кшталт забуживського, атоб впав у гріх гордині з огляду на таку популярність серед нацсвідомого прошарку уанету.

Трошки повагавсь – відповідати, чи ні. Але виховання не дозволяє повертатися до жинок спиною. Вже пардоньте, що відповідь буде одна на усіх. Проте і ваші комти – як один від усіх, немов один в іншого списували.

Так ось.

По1е, те, що п.забужко така ж письменниця, як я астронавт, зрозуміло будь-якій а)культурній і б)неупередженій людині. Тобто, людині, якій є з чим порівняти і яка дійсно спроможна зробити це об‘єктивно. Я певен, що більшість вас і близько не читала її «творчості» (і це, до речі, - розумне рішення). Визнаю – я також не читав. Але я, принаймні, пробував. Початок і – навмання - декілька шматків з середини (хоча і «початку» вистачило б із головою). Єдине враження – жах. Я вже не кажу про зміст (тут у кожного – своя думка). Але – форма!!! Є таке російське слово – НЕУДОБОЧИТАЕМЫЙ, що не має українського аналогу. Так от воно – саме то. Роман. Роман?!  Півтори сотні сторінок, ну дуже ВЕЛИКИМ шрифтом з дуже ВЕЛИКИМИ інтервалами, але на листах дуже мале-е-енького формату. І відсотків десять з них – переклади ні-в-тин-ні-в-ворота іноземних «вкраплень». Ото РОМАН, так роман. Майже «Війна і світ». Тьпру! Пробачте за русизм, нехай буде – «Прощавай зброє».

Та один тільки вступ чого вартий. Цитую шматочок: «Пропонований читачеві роман мав щастя зажити скандальної репутації задовго до виходу в світ… Авторці вже ввижалися дипломатичні конфлікти, численні ноти до українського уряду i, врешті, повна міжнародна iзоляцiя нашої незалежної держави. Звідси недалечко було й до танків окупаційної армії». Оце заибужка ЖЖЕТ! Якось Наполеона їй до пари не вистачає, вам не здається? Ах, ще – хто з вас назве повний перелік творчих надбань цього (цієї?) автора. Або хоч вгадайте, чи вистачить пальців на одній долоні, щоб їх перелічити! Агов?!

Про шкляра з його «запроданцем» навіть згадувати не хочу (хоча, об‘єктивно кажучи, він хоча б «удобочитаемый»). Хай замість мене про нього Дмитро Стус скаже, думку якого кожний «свідоміт» має поважати (і як сина, і як особистості), чи не так? Так от, я рекомендую погугліть його точку зору на цей – не на сон буде сказано – «твір».

По2е, щодо моєї «українофобії». Не збираюся не перед ким виправдовуватися, проте зауважу – ви якось в стилі буремних 90х приватизували поняття «патріотизм», «любов до Батьківщини», і навіть сам термін «українське». Тобто «українськими патріотами» - як за вас - можуть бути лише чубаті чолов‘яги у шароварах та чорнобриві кобіти у вишиванках, що з придихом розмовляють солов’їною і ненавидять *идо-*оскалів.

Упс. Помилочка трапилася. Серед 45 мільйонів громадян України, таких – на пальцях перелічиш.  

А от інші – не такі шароварно-чорнобриві – вони що, до патріотів не дотягують? Риторичне питання. Як і щодо «українського». Скажу страшенну для вас річ – «українське», це не тільки те, що «Ґ-І-Ї-Є». Є українське руське, українське польське, українське грецьке, і навіть – увага – українське єврейське. І воно не менш українське, ніж українське українське. І – поряд з Шевченко Т.Г. – українськими є Булгаков, Гоголь, Короленко, Шолом-Алейхем… І от питання – хто більш «український»: Булгаков – якого читає і перечитує увесь світ, чи забужка, яка бовтається серед таких самих «свідомих літераторів» на кшталт яворівського-лайномета і відома за межами цього вузького кола обмежених істот лише власною «скандальністю» (за її ж визнанням).

Так що «українське» українському – дві великих різниці, як кажуть у несвідомій, але дуже веселій Одесі.

По3е, мені дійсно прикро, що немає «новоукраїнської» літератури. Причому без різниці - якою мовою писаної. Я ніколи не приховував, що не вважаю (та не збираюся вважати) українську мову своєю рідною. В мене вже є рідна мова, а я рідних не зраджую. Але будь-який дійсно гідний уваги «витвір мистецтва», що «витворений» саме тут, у наших безпорадних теренах навіть українською – я вітав би щиро і радісно. Але… Сучасні «українські митці» забули (або і не знали), що у словосполученні «українське мистецтво» наголос робиться саме на слові «МІСТЕЦТВО», а ні на його національній приналежності. І Г.Г.Маркес, наприклад, перш за все ПИСМЕННИК, а вже потім – «колумбійський». Бо був би він спочатку «колумбійським», а потім «ПИСМЕННИКОМ», то кому б він - крім колумбійців - був би цікавим? Або, скажемо Х.Муракамі… проте, це мабуть для вас занадто складно.

А от хто з вас знає, хто така - на превеликій жаль – БУЛА Анна Яблонська?

Яка так і не стала УКРАЇНСЬКИМ драматургом… Не з власної, звісно, вини.

По4е, за великим рахунком – і я з вами, і Табачник зі Шкляром – ніякі не опоненти, а самі що не на є – однодумці. Бо обидва ці різноповажних пани вихід з нашої складної української ситуації вбачають один – розлучення. Один – хоче звільнити Україну від тягаря бандерівської «западенщини», інший – від нахабних підмоскальских «східняків».  Різниця між ними лише в питанні, кому залишиться український центр. Ну, то справа технічна (хоч і не проста). Але концепція мені подобається. Лише за не чужий мені Львів сумно. Проте – після рогуль-окупації – що від нього залишилося. Тільки спогади…