"…Сонце вечірнє, мов рана на небі,
Світло криваве ллє в моря смарагди.
Хвилі, мов коні, гонитвою спінені,
Спини блищать їх вологими кахлями.
Чайки чаклують - у вітрі потужному
Час зупиняють, не рухають крилами.
День помирає. І серцю щось тужно,
І, мов щеня воно, згублене, квилить.
Місяць зірки забиває у дошку
Чорного всесвіту, пилом укритого.
Може він – кат? Щоби жертві дошкулити
Тіло її обертає на сито?
Чорними пальцями гори в молитві
Витягли тіні, бажаючи милості.
Дзвони...
10
