Вічних речей не існує - все колись руйнується, псується, втрачається. Можна ретельно зберігати ДУЖЕ довго - сотні і тисячі років, але нескінченно - неможливо. То ж, не має значення, чи людина все тримає по своїх поличках, знає де що знаходиться, чи ніколи до кінця не впевнений, чий на тобі одяг, і звідки він взявся. Це стосується кожного.

Звісно, коли втрачаєш навіть щось незначне, типу ручки чи запальнички, пожалієш зовсім трішки і забудеш. Хоча, здається, більшість втрат люди просто не помічають, і можуть не здогадуватись, скільки речей приходить в їх життя і уходить з нього.

Але кожна медаль завжди має дві сторони (і це мені дуже подобається). Я для себе пошукав якусь користь від цих втрат, і її виявилось дуже багато.

По-перше, з'являється вільне місце замість того, що раніше було зайняте іншими речами. Це дозволяє нашому життю бути більш цікавим та різноманітним.

По-друге, людина яка дуже переживає втрату, кожного такого разу має чудову нагоду навчитись ставитись до світу та до речей простіше. Це робить життя приємнішим та додає в ньому задоволення.

По-третє, таким чином, через неприємні відчуття, люди пізнають свої слабкі місця - можна точно визначити ступінь власної залежності (а у деяких випадках, особливо, коли питання стосується предметів розкоші, це доходить аж до вигляду хвороби), і вчасно зробити все для того, щоб вони не отруїли життя... Така мудрість дозволяє просто бути щасливішим в цьому житті.