хочу сюди!
 

іРуся

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-58 років

Замітки з міткою «стихимои»

Вспомни...

Ты вспомни свой вчерашний день,
И что там в памяти осталось?
Забыто многое, вот жалость,
А прочее, всего лишь тень,
От чувств,событий-только малость.

Зачем же память нам дана
И что храним на пыльных полках?
То, от чего так мало толку,
Колодец памяти без дна
И затеряться в нем недолго.

Я это вовсе не в упрек,
А так, пустое размышление,
А может давнее сомнение...
Я просто высказала мнение,
Где мера памяти и срок?

Рыжий пёс.

Рыжим псом, что без роду-фамилии,

Я бегу перекрестки считая.

И никто не окликнет по имени,

Тишина лишь одна скупая.

 

А вокруг муравейник двуногих.

Все снуют пробиваясь локтями.

И меж делом, с лицом беззаботным,

Рыжий бок мой пинком помечают.

 

В ледяных мостовых мерзнут лапы,

О брусчатку уж сточен мой коготь.

Я ж бегу и трясусь от страха.

От того, что жесток ко мне город.

 

По проулкам и по подворотням

Ищу суку ко мне чтоб добра была.

Пусть она своим тёплым боком

Отогреет бродячего пса.

 

© Ветер Города

Закували дві зозулі.

Люлі-люлі, люлі-люлі…

Закували дві зозулі.

З поміж листя на тополі,

Їхня пісня йде на волю.

 

Люлі-люлі, люлі-люлі…

На весілля дві зозулі

Свою пісню зачали,

Хоч ніхто їх не просив.

 

Люлі-люлі, люлі-люлі…

Пьють гуляють милі люди.

І з цілунками палкими,

Парубок дівчини лине.

 

Люлі-люлі, люлі-люлі…

 «Я кохати тебе буду,

Вік з тобою милувати

Й оминати чорну зраду».

 

Люлі-люлі, люлі-люлі…

 «Милий мій я твоя буду.

Ніжно тебе обіймати

Й наших діток доглядати»

 

Люлі-люлі, люлі-люлі…

Не спинялися зозулі.

Й незакінчився той спів,

Доки аж не вдарив грім.

 

Люлі-люлі, люлі-люлі…

В войну гинуть милі люде,

Й білосніжні сорочки

Кровью вишиті на них.

 

Люлі-люлі, люлі-люлі…

Накували дві зозулі

Дівчині вдовину долю,

Хлопцю сон у чистім полі.

 

Люлі-люлі, люлі-люлі…

Не співайте ви зозулі

В ту освячену годину

Як козак дівчини лине…

© Ветер Города

Серо, сыро.....

Солнца нет, на небе серость,
В воздухе сырая морось.
Мне внезапно захотелось
Постоять, забыв про скорость...
Подышать холодным ветром,
Капельки поймав в ресницы,
Рассмотреть дождливый сумрак,
Напитавшийся в страницы.
Влажный след оставив нежно,
Улыбнуться тихим мыслям
И, слезу смахнув небрежно,
Написать стихи без смысла.

 

Рейтинг блогов

Когда....

Когда мой разум взвешенно молчит
И мысли мимо пролетают безучастно,
То ритм стиха, пульсируя, стучит.
В окошко, что открыто ненапрасно.
И залетают бусинки - слова,
Слова - жучки, снежинки и кристаллы.
И вся эта коллекция звучит, как
Птичий хор иль праздника бокалы...
И я, сложив красивые слова
В коробочки единственного смысла
Подумаю, я все таки права,
Открыв окно в мир восприятий чистых.

О птичках. (для Dark_side )

Что ты ласточка мечешься робко?
Что ты ворон кружишь над землей?
Бьется сердце, как серый воробушек,
Что безжалостной пойман рукой.
Цапли голос звучит над болотом,
Соловей - пьет сиреневый дым.
И кукушка, надеясь на что-то,
Не дает умирать молодым.
Ну,а иволга - флейта из леса,
Вот уж голос природа дала...
Словно нежная песня принцессы,
Что любви не напрасно ждала.
И синичек капельные звоны
Над растаявшим полем снегов.
Всё поет, слышу радостным тоном,
Как Весну воспевает Любовь.

Примитивная живопись.

На стене картина - лебеди в пруду.
Пруд такой старинный, заросли в саду.
А среди деревьев, завита плющом,
Старая беседка и ручей течет.
На лугу поникли белые цветы,
Смятая травинка, где гуляла ты,
На забытой книжке кружевной платок,
Заломило ветром читанный листок...
На пруду, дорожкой, солнечный закат,
Лебеди, качаясь, освещают сад.
Нежными крылами чертят водный след...
Жаль, картины этой и в помине нет.
Это лишь фантазий легкая игра,
Может нарисую, для себя. Пора.

Бег.

Дорога тленным следом откликается

На мою быструю и твердую  ходу.

Уж сотая верста мне в ногу упивается,

Но я её как первую иду.

 

Мне солнце слепит глаз неумолимо,

Лицо моё купается в поту.

Да я плюю на эти перегибы,

И не сбавляя шаг дорогою бегу.

 

Уж день сгорел в купине горизонта,

И ночь холодная затмила небеса.

Но неустанна жизненная гонка,

Крепка, сильна, тверда моя хода.

 

Заря сожрёт чернеющее плесо,

И плюнет солнцем в небо Бог седой.

А я иду, то полем, а то лесом,

Иль вдоль реки; пустынею скупой.

 

Который год толкаю я дорогу,

Какой уж век я волком серым мчу.

Да тысячную жизнь пускай и волчью,

Я словно первую лишь в беге проживу…

© Ветер Города

Малюнок світлом.

Місто тиха ніч залила своїм чорним миром,

Засвітивши срібні зорі на своєму тлі.

Круглолиций місяць блима білими очима,

Світлим поглядом лишає тіні на стіні.

 

Візерунком вся кімната писана натхненно,

Дивні грації зі світла й темних пасм гардин.

Замилуюсь цим малюнком і зітхну нужденно,

Я  хотів щоб ці картини бачила і ти.

 

Зійде місяць із престолу і зорі згасають.

Тільки вітер за віконцем сумно завива.

В темній ночі, в тихих співах, душа засинає,

Надивившись  наодинці на нічні дива…

© Ветер Города

Радість.

В цей вечір радістю своєю

Ділитись буду я з вечірньою зорею,

Із місяцем рогатим, воловитим,

Зі світлим та іскристим снігом.

 

Теплом своїм в цей вечір поділюсь,

Із січнем що явив морозу лють,

Спаде най трохи і дозволить святкувати,

Ходити друзями й колядок їм співати.

 

В цей вечір поділюсь я радістю,

Із сивою і лагідною старістю.

Торкнусь цілунком рідної щоки,

Подякую за надані роки.

 

Плекайте в собі радість милі люде,

Най смуток сірий і нудьга про вас забуде.

Творіть добро, діліться ним зі світом.

Нехай земля почне за нас радіти. 

© Ветер Города