Растамани, Растафарі, Реггі. Ч 3.
- 18.02.10, 21:04
Боб Марлі
|
Це поки що все з мого дослідження культури Раста, коли знайду ще інфу, обов`язково викладу!
Боб Марлі
|
Це поки що все з мого дослідження культури Раста, коли знайду ще інфу, обов`язково викладу!
Маркус Ґарві
Вплив пророцтва Маркуса Ґарві був настільки великим, що велика кількість мешканців острова почала серйозно готуватися до повернення в Африку, як вони досі говорять, на Сіон (Зайон), на обіцяну землю. Ходили чутки, що Хайль Селасі І вислав кораблі, аби привезти своїх людей додому. Старозаповітня тема Виходу ізраїльтян з Єгипетської землі набула новітнього звучання в Растафарі. Хайль Селасі І був проголошений Спасителем, що прийшов врятувати цей світ від зла. Це дало початок для багатьох спекуляцій, заснування багатьох псевдореліґій, сект тощо.
Імператор відвідав Ямайку в 1966 році й був страшенно вражений растафаріанцями - вони вітали його в аеропорту в білих одежах, зі святковими співами та барабанами Ньябінґі. В одній зі своїх промов він підкреслив особливість життєвої філософії растаманів, котра природньо поєднала в собі високу духовність та самопожертву з приземленістю і практичністю.
На жаль, багато злочинців, які заробляли собі на життя бандитизмом чи експортом коноплі, ховалися між растафаріанцями або подібно до них вдягалися чи поводилися. Це сильно скомпроментувало рух. Багато людей в світі почали вважати всіх раста волоцюгами і розбійниками.
На початку 1940-х років на острові почали організовуватися растафаріанські комуни, активістом яких був Леонард Говел. Головна ідея їхня - протистояння Вавилону, тобто цивілізації білих, яка пригнічує їх і руйнує їхню духовність. Дружність, братерство, рівність та взаєморозуміння прихильників Растафарі заклали основи філософії I'n'I (Я-і-Я). Суть її полягає в ототожненні своєї особи з іншими раста, почутті братерського єднання, а також в усвідомленні свого зв'язку з Творцем, поєднання малого людського "я" з великим Божим "Я". Досі Растафаріанці вживають замість звичного займенника "я" своє символічне "я-і-я".
З часу цих комун почалося активне вживання ґанджі, тобто коноплі, котра була проголошена травою мудрості, ліком від Вавилону, головною зброєю проти Системи всесвітнього зла. Раніше конопля використовувалася як лікувальна рослина, і це стосується не тільки Ямайки, але й навіть України. Після брутального знищення комун по кількох роках їхнього існування, саме куріння ґанджі стало відмінною рисою раста, неначе проявом скрайнього протесту, іґнорування законів та влади. Вирощування і вживання цього зілля на той час вже було заборонене, і це було зроблено головним чином під впливом США. Величезні плантації коноплі було знищено, а їхніх власників арештовано. З того часу растамани (тобто "люди раста") говорять: "Що більше ми куримо Траву, то більше падає Вавилон". Також їхньою особливістю стали дреди - густо заплетені пасма волосся, що символізують собою коріння, тобто історичну пам'ять. Білих ця зачіска страшила, растамани ж кепкували з них і навмисне її називали "дред" (англ. "dread"), тобто "жахливий".
В цілому світі діє рух за легалізацію вирощування, продажу та вживання коноплі, і в деяких він вже досіг успіху. Проте треба пам'ятати, що не це основне в Растафарі. Цей рух не пропагує наркотики - і без нього це є кому робити. Головною метою кожного окремого растамана є особиста свобода, звільнення віж жорстоких законів і заборон. Растафарі прагне показати, що людині для життя не потрібно стільки матеріальних дібр, як пропонує Вавилон. Людина може прожити без мобільних телефонів, комп'ютерів, телевізорів, автомобілів, але суть скоріше не у відмові від них, а в звільненні від матеріальної залежності, яку вони з собою несуть. Як співатиме згодом Боб Марлі: "Звільни себе від духовного рабства! Ніхто, крім тебе самого, не зможе звільнити твою свідомість!"
Далі буде...
Блукаючи просторами нету, знайшов досить цікаву статтю на про культуру растафаріанства. Зараз Ворду в мене нема тому вирішив зберегти її в блозі. В статті досить толково все написано!
Растаманы: Вавилону не устоять! |
Людмила Заглада |
В прошлом материале мы рассказывали о движении бритоголовых-«скинов». В постсоветских странах (в том числе, и в Украине) партии расистского толка рассматривают скинов как свой боевой резерв. Но, как мы уже говорили, первыми бритоголовыми были… чернокожие рабочие парни с Ямайки. Между прочим, среди черных бритоголовых был и юный Боб Марли, который впоследствии отошел от скинов и стал не только гениальным исполнителем музыки регги, но и одним из столпов растафарианства. Это религиозно-философское учение ориентировано, в принципе, исключительно на чернокожих. Что же привлекает к нему белых девочек и мальчиков, называющих себя «растаманами»? Философия ненасильственного ухода от проблем, чудная карибская музыка или... сигареты с марихуаной? Религия для черныхПринято считать, что растафарианизм зародился около восьмидесяти лет назад, в тридцатых годах прошлого века. Но чтобы лучше понять, на какой почве выросло это движение, стоит заглянуть поглубже в историю Ямайки. Когда в середине семнадцатого века англичане отобрали у испанцев этот карибский остров, испанцы назло новым хозяевам отпустили на свободу черных рабов, завезенных на Ямайку из Африки. Те, не имея возможности вернуться на родину предков, поселились в гористой части острова и устроили там нечто вроде партизанской республики. Почти сто лет англичане пытались призвать бывших рабов (которых называли «марунами») к порядку, но поняв, что с чернокожими партизанами просто так не справиться, заключили с ними мирный договор, закрепив их права на землю. Итак, пока на остальном западном полушарии черные были рабами, на Ямайке сменялись поколения свободолюбивых и воинственных чернокожих, не знающих, что такое рабство. Единственное, чего им не хватало – некоей объединяющей идеи. И наконец, такая идея появилась. Ее дал ямайцам темнокожий проповедник Маркус Гарви. Он заявил, что библейский «избранный народ Божий» - это вовсе не евреи, а чернокожие. Обетованная земля, соответственно, находится не на Ближнем Востоке, а на черном континенте, точнее – в Эфиопии, единственной из африканских стран, не знавшей колониального угнетения. Ну а знамением, которое возвестит исход божьего народа на землю обетованную, станет приход чернокожего царя-избавителя, «льва от Колена Иудина». Поэтому когда в 1930 году в Эфиопии на престол взошел король Хайле Селассие I, приверженцы идей Гарви поняли: вот пришел их мессия! До коронации Хайле Селассие I звался Тафари Маконнен. По-эфиопски «принц» - «рас». «Принц Тафари» - «рас Тафари». Итак, название для новой религии было найдено. На Ямайке некоторые преданные почитатели считали короля Эфиопии не просто пророком, прямым потомком библейских царя Соломона и царицы Савской, но и даже земным воплощением Яхве (или, в более привычной для ямайцев транскрипции - «Джа»). Между прочим, сам Хайле Селассие I манией величия вовсе не страдал и не стремился примерить на себя все эти роли. Его больше интересовали конституционные реформы в Эфиопии. Тем не менее, у растафарианства появлялось все больше и больше последователей, и все они поначалу были черными, разумеется. На Ямайке растаманские общины стали множиться, и в каждой из них идеи растафарианства толковали по-своему. Были растаманы, близкие к эфиопской православной церкви, были и такие, кто провозглашал идеи превосходства черной расы. На первый взгляд, трудно вообразить, чем этот расовый культ мог привлечь белого человека. Но все-таки есть в растафарианстве одна идея, привлекательная для людей любого цвета кожи. Где находится Вавилон?Первые растаманы говорили об «исходе из Вавилона в Сион», имея в виду, что Сион, конечно же, находится в Эфиопии, а Вавилон – это, собственно, вся западная цивилизация, угнетающая бедных негров. Но только ли чернокожие страдают от «цивилизации потребления», заставляющей нас ежеминутно что-то кому-то доказывать, бежать, хватать и, фигурально выражаясь, показывать миру зубы и когти? Наверняка каждому человеку время от времени хочется плюнуть на все эти проблемы и нервотрепки, сесть этак под деревцем (не обязательно под пальмой на ямайском пляже) да и подумать не спеша о смысле жизни. «Прелесть всей растаманской идеологии – в том, что растаман «не парится» по поводу всяких «цивильных» проблем, - пишет исследовательница неформальных молодежных движений, культуролог Мария Грушко. - В нём есть какая-то внутренняя расслабленность (именно расслабленность, а не расхлябанность, этакий внутренний «релакс», незажатость)… Растаман полагает, что этот мир – замечательное место, просто не надо с ним воевать, создавать искусственно какие-то надуманные, «вавилонские» проблемы и всё будет идти правильно. Это вариант христианской концепции, что Бог создал мир «и увидел, что это хорошо», помноженный на буддистское «недеяние», даосское созерцание». В общем, ничего нового в этой мысли нет, и вряд ли философия, придуманная черными и для черных, распространилась бы с карибского острова по всему миру, если бы не музыка. Точнее говоря, музыкальный стиль регги, возникший из сплава народных негритянских мелодий и порожденных ими стилей ска, калипсо, соула и джаза. Секрет неповторимого ритма регги кроется в том, что при стандартном для популярной музыки размере «четыре четверти», в нем при помощи ударных акцентируются не сильные первая и третья доли, а слабые вторая и четвертая. Музыка, возникшая как песнопения, посвященные Джа, стала популярной благодаря Бобу Марли – гениальному музыканту и убежденному растаману, который в 70-е годы прошлого века заставил весь мир влюбиться в регги. Но между прочим, идеи раста звучали не только в песнях стиля регги. Когда мы, родители нынешних подростков, были маленькими и отплясывали на танцах в пионерских лагерях под «Бони М», вряд ли кому-то приходило в голову внимательно вслушаться в текст простенькой песенки «Реки Вавилона». «By the rivers of Babylon, there we sat down yeeah we wept, when we remembered Zion» - «У рек Вавилона мы сидели и плакали, вспоминая Сион». Вот так пионеры 70-80-х скакали на танцплощадках под вполне растаманскую песню… Растаманы из глубинкиА теперь вернемся к нашим растаманам. Возможно, некоторые из них даже не имеют представления о том, что изначально эта философия была создана черными для черных. Вычленив из растафарианства универсальную идею мирного созерцания и отказа от погони за благами цивилизации, большинство из них свою причастность к этой субкультуре обозначает, главным образом, тем, что слушает рэгги и очень живописно одевается. Главная деталь растаманского туалета – огромные бесформенные береты, вязаные крючком. Эти шапки-«растаманки» (как, впрочем, и любая другая сугубо растаманская одежда) выдержаны в цветах эфиопского флага – в них чередуются зеленые, желтые и алые полосы. В принципе, наковырять крючком растаманскую шапку несложно, но если вы с рукоделием не в ладах, то эту красоту можно найти в специализированных магазинах одежды «этнического стиля». А еще я видела все это зелено-желто-алое великолепие на Андреевском спуске в Киеве, среди прочих ремесленных поделок. Здоровенный беретище нужен для того, чтобы туда поместились дредлоки – «ужасные локоны» - гордость и краса растамана. Во многих культурах отшельники и святые отказывались стричься и расчесываться, чтобы таким образом продемонстрировать свой договор со Всевышним. Но если так поступит европеец или азиат, то его волосы просто будут свисать неопрятными сальными прядями. А вот если с ножницами и расческой расстанется чернокожий, то его мелкие кудряшки довольно быстро сваляются в «ужасные локоны». Убежденные черные растаманы считают дреды символом львиной гривы, антеннами, принимающими послания Джа и даже… веревками, за которые праведников втащат на небо. Но если природа наградила вас прямыми волосами, а душа жаждет африканских страстей, то существуют способы сделать на голове войлочные косички – правда, при помощи опытных парикмахеров. И еще один момент – расчесать эти косички нельзя – если вы хотите от них избавиться, их можно только остричь. И, наконец, о неприятной (и даже опасной) особенности растаманской субкультуры. Эти, в целом, симпатичные люди, исповедующие мирную ненасильственную философию, считают, что есть еще один способ проникнуться нужным настроением и расширить сознание – покурить «траву мудрости». А это, как вы уже поняли, индийская конопля – марихуана или «ганджа». Конопляный лист, вопреки распространенному убеждению, не является сугубо растаманским символом, но большинство отечественных приверженцев раста не представляют себе образ «настоящего растамана» без «косячка». |
Вирішив я присвятити серію блогів дуже не звичній і мало розвиненій субкультурі.
Звільни себе від духовного рабства!
Ніхто, крім тебе самого,
не зможе звільнити твою свідомість!
Боб Марлі
Сьогодні часто запитують: "Хто такі растамани? Що таке Растафарі?" Гадаю, що саме зараз, коли растамани з'яляються в Україні, є нагальна потреба роз'яснити пересічній людині всю значимість руху Раста. А він - не тільки куріння коноплі і відрощування дредів...
Растафарі як реліґійний і соціальний рух повільно набирав обертів з початку ХХ століття, і предтечею його став відомий громадський діяч, борець за права чорношкірих, поет і оратор Маркус Ґарві, що народився на Ямайці. На той час його батьківщина була забутою всім світом колонією Великобританії.
Загарбницькі напади, котрі розпочали ще в ХVI столітті іспанці, призвели до цілковитого винищення місцевих індіанців. Пам'яттю про них до сьогодні є назва острова - Ямайка, що по-індіанськи звучала як Шамаїка (Земля Джерел). З того часу для роботи на плантаціях почали завозити чорношкірих з Африканського континенту та в меншій кількості найманців з Індії. Разом з тим постала проблема харчування поселенців. Кожен работорговець, що виходив у плавання, повертався з саджанцями корисних дерев, деяких трав і овочів. Ямайка стала справжнім раєм на Землі, де можна прохарчуватися, нічого не вирощуючи.
Попри все існувало рабство. Намагаючись звільнитися від гніту, раби-втікачі організовували невеликі громади, де намагалися запровадити свої порядки. Цих втікачів почали називати "марунами", і саме з їхнього нестримного прагнення повернутися на батьківщину, в Африку, пропросли перші паростки Растафарі.
Найзначнішим поштовхом до поширення цього руху стало те, що 1930 року збулося пророцтво М.Ґарві про прихід Спасителя зі Сходу (тобто з Африки). Саме тоді 2 листопада 1930 року на імператорський престол Ефіопії зійшов Лій Рас Тафарі Маконнен (звідси і назва руху "Растафарі", тобто "принц Тафарі"), який по коронації прибрав ім'я Хайль Селасі І. Серед його титулів - Цар Царів, Переможний Лев з племені Юди. Його ім'я з державної мови Ефіопії, амхарської, перекладається як "сила Святої Трійці".
Хайль Селасі І став відомим з активної дипломатичної роботи. Його стараннями Ефіопія стала єдиною африканською країною, що ввійшла до Ліги Націй. На його долю випало значне випробування - з території сусідньої країни, Еритреї, котра була тоді під владою нацистів Беніто Мусоліні, італійські війська раптово атакували Ефіопію і захопили майже всю її територію. Селасі звернувся до Ліги Націй по допомогу, але його прохання було відхилено. У відповідь він оприлюднив лист до тодішньої європейської спільноти, в котрому водночас погрозливо і пророчо прозвучала фраза: "Сьогодні це ми, а завтра - ви". І справді, за декілька місяців Німеччина розпочала війну, що стала Другою світовою. Ефіопію ж було в короткий термін відвойовано в військ Мусоліні завдяки широкій підтримці місцевого населення. В розумінні растафаріанців ці події - це боротьба Лева з племені Юди, світлого начала, проти Вавилону, світового зла, що постало в особі Дуче.
Далі буде...