В клаптик небесної сині,
видимий поміж висотками,
раптом закрався Місяць,
нівелювавши колір.

Біле, до болю, сяйво
вдиралося в сонний погляд.
Відбирало думки й спокій,
просверлювало наскрізь мізки.

Розпочинався жовтень.

Величезне коло Місяця
відкотилося Вселенським каменем,
відкривши Вхід.

Раз у рік Душі сходять звідти,
прихопивши свої гріхи, мов зорі,
у кишені Неба.

Душі спускаються Місячною доріжкою тихо і впевнено.

Тут, на Землі,
їх чекаємо ми зі своїми обіймами, бідами й жалями.

Розкрий руки, мов крила,
розчахни серце навстріч,
і ти відчуєш,
як воно наповниться світлом.

То зорі Небесні,
вкладені в твоє серце тими,
кого чекав,
за ким тужив,
хто найшов свій спочинок
у твоїй Душі -там - за Місячним Колесом...