З нагоди 18-ї річниці Незалежності України

Взагалі повноліття держави вимірюється не роками, а віками. Проте парадокс Держави України у тому, що ця країна існує вже понад тисячу років від часів Київської Русі, але після навали монголів у ХІІІ столітті наша державна незалежність була втрачена на майже 7 віків. Щоправда були певні епізодичні намагання відновлення державного суверенітету за часи Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, у буремні 1917-1920 та 1941-1944 роки, проте то були короткочасні моменти, які не стали реальним утвердженням України як суверенної держави.
Тільки 24 серпня 1991 року проголошення Незалежності України стало актом утвердження дійсно незалежної світової держави, суверенітет якої визнано всіма іншими країнами.
Звичайно, що ми повинні враховувати всі минулі форми нашої державності у тому числі й Української радянської соціалістичної республіки (УРСР), коли було усталено територію і кордони, які успадкувала сучасна Українська Держава.
Звичайно, що нам доводиться погодитись на визнання державних кордонів за станом на 1991 рік, хоча Україна втрачає від того значну кількість своїх історичних земель, які їй належали у часи Великих Князів Київських: Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, а  також короля Данила Галицького.
Звичайно, що сучасна Україна мусить погодитись на входження її історичних та етнічних територій до значно пізніших державних утворень, якими є Росія, Білорусія, Молдова і навіть Польща.
Нарешті, звичайно, що Україні, як світовій державі з величезним історичним минулим, варто багато в чому ідентифікувати свій державний суверенітет. В першу чергу це стосується питання чи повинна Україна і надалі домагатись свого входження у різні союзи, блоки та об’єднання, чи, може, навпаки варто нарешті нам визнати Україну як цілком самодостатню державу, що сама може стати центром світового єднання!
Сподіваюсь, що молоде покоління українців, які досягли разом з своєю державою цього року повноліття в якості політично активних і повночинних громадян, скажуть своє вагоме слово, бо, щиро кажучи, тільки вони і є дійсно повноправними вершителями Української Державності, з чим всіх і вітаю!
Прийшов той знаменний час, за який боролось стільки поколінь українських патріотів: є Соборна Самостіна Українська Держава в політикум якої входить покоління власної генерації української молоді! З повноліттям, Україно!
Вітаємо весь народ України з Святом Незалежності. Вітаємо з залежністю від незалежності, бо від кожного з нас залежить незалежність нашої держави, її сила, слава, честь і могутність.
Слава Україні!   Слава Героям!

Богдан Гордасевич і друзі
21 серпня 2009 р
м. Львів
 

Ми сидимо біля багаття. Ніч. Свято. Літо. Серпень. Зорепад.

Так я раптово дізнаюсь, що людина, котру я знаю не перший рік – вчились в одному університеті з різницею в рік. Кожного року сиділи так в експедиції біля багаття. – за етнічною належністю – серб. Народився в Чорногорії. Більше того, чудово пам’ятає війну (яка призвела до розпаду Югославії) і має паспорт Югославії. Ні, він не біженець. Біженець – це схопитись і побігти. Вони спокійно знайшли будинок і роботу тут.  

Опа, оце відкриття. За п’ять років знайомства!

Чому про це не здогадатись раніше? Слов’янський європеоїдний антропологічний тип. Ніякого акценту. З чого можна зрозуміти, що людина – не твоєї нації.

Він каже, що, мабуть, так було треба. Що не просто знає, а любить українську мову. Одне «але» - бісять написи-оголошення «Розмовляйте рідною мовою». Все таки рідна мова – це мова батьків, мова молока матері. Бачить таку табличку – і хоче перейти на сербську, але згадує, яка мова мається на увазі.

Може, припинимо кричати про гноблення української мови? За мою п’ятирічну практику спілкування на вулицях Донецька українською важко було лише під час Помаранчевої революції. Зі зрозумілих причин. Минулого літа нас з другом ледь не побили, але то були гопники. Може, їм хайер мого друга не сподобався. Може, писати: «Поважай країну, в якій живеш. Розмовляй українською»?

Мій нічний співрозмовник каже, що знає, любить і співає гімн України. Любить футбол, але ненавидить футболістів-найманців, які перед матчем не співають гімн. Це він каже в дуже грубих фразах. І він таки правий. Виступаючи за українську команду, можна під гімн України хоча б руку на серце класти.

Ось такий він – звичайний сербський патріотизм до...України. Якби ж то всі українці так любили свою батьківщину. Як би тоді все змінилось на краще.